Розділ 9

— Звідки ти знаєш мову жестів? — здивовано запитав я.
— Проходила курси. Нас навчали спілкуватися з глухими пацієнтами, — спокійно відповіла жінка.
Вона перевела погляд на молоду дівчину, помітила кров на її одязі й стривожено подивилася на неї.
— Вітю, вийди, будь ласка.
— Добре, ба, — не став заперечувати. — Ти в мене крута, — додав із легкою усмішкою й вийшов.
Галина Іванівна кинула короткий погляд на двері, переконалася, що вони зачинені, і повернулася до дівчини. Побачивши кров, вона завмерла лише на мить, а потім обережно показала жестами:
— У тебе кров… можна я огляну тебе?
Дівчина дивилася на неї з тривогою і  жестами 
 показала— Не треба.
Галина Іванівна трохи нахилилася до дівчини й знову показала жестами:
— Я лікар… не бійся.
— Я хочу тобі допомогти, — додала вона жестами.
Дівчина подивилася на жінку і після короткої паузи тихо відповіла:
— Добре.

Коли дівчина підняла кофту, на її тілі було видно безліч ран і порізів — не залишилося живого місця. У Галини Іванівни серце стислося від побаченого. На очах молодої дівчини з’явилися сльози.
— Потерпи, — делікатно сказала вона, показуючи жестами сказала бабуся Віті, що все буде добре. Вона швидко взяла всі необхідні ліки: бинти та знеболювальне.
Літня жінка обережно торкнулася її плеча.
— Зараз буде трохи боляче, — тихо попередила вона.
Дівчина стиснула руку Галини Іванівни й крізь сльози подивилася на жінку. Її погляд був сповнений болю.
— Все добре— заспокоювала жінка. — Я обережно.