РОЗДІЛ 15

Ангеліна вже ледве стримувала роздратування, коли Поліна закінчила робити їй вечірній макіяж і нарешті залишила її обличчя в спокої.

— А тепер можеш подивитися на себе, — сказала Поліна, повертаючи її обличчям до дзеркала.

Від величезного синця під оком, здавалося, не лишилося й сліду. А шви на щоці прикривало розпущене волосся. Ангеліна дивилася на себе зі здивуванням і розгубленістю — ніби в дзеркалі була не вона, а якась незнайома дівчина. Їй категорично не сподобалися очі, підведені чорною підводкою, густо розтушовані тіні до самих брів і яскраві рум’яна на щоках. Хотілося негайно все це змити.

— Тобі, певно, незвично бачити себе такою. Але повір, зараз усі так фарбуються.

Ангеліна почувалася до неможливого безглуздо. У зачісці панував якийсь особливий безлад — теж, виявляється, модний. Попри своє невдоволення вона ввічливо подякувала Поліні за старання, молячись, аби Ігоря не налякав її екстравагантний вечірній вигляд.

Насилу переставляючи ноги на захмарних підборах, вона ледве докульгала до сходів. З жахом глянула на східці, що вели вниз. Ризикуючи звернути шию, вона все ж подолала відстань до дверей — адже Ігор уже чекав її надворі. Він приїхав за нею за кермом свого дорогого спортивного авто. Усміхнений і збуджений, він вискочив їй назустріч — і завмер, мов укопаний.

Ангеліна й не сумнівалася, що його реакція буде саме такою.

— Сестричка моя, оце так постаралася, — розгублено видихнув він.

Розвівши руки в боки, Ангеліна покрутилася на місці. Раптом її накрив такий напад сміху, що вона, піддавшись пориву, весело розсміялася. Ігор підхопив її дзвінкий, заразливий сміх. Змінившись на обличчі, вона лукаво підморгнула йому й запропонувала:

— У такому вигляді я легко можу супроводжувати тебе на якийсь відьомський шабаш. Вони миттю приймуть мене до своєї компанії, гідно оцінивши мої чорні очі й чорний шовковий балахон.

— О Боже, Ангеліно, мені так шкода. Видається, вона ревнує тебе до Дана. Просто не підпускай Поліну до себе так близько. Часом вона втрачає відчуття міри. Але, попри все, ти виглядаєш чортівськи привабливо.

Ангеліна так розвеселилася, що все погане відійшло на другий план. Вона вирішила: сьогодні ніщо вже не зіпсує їй настрою. У компанії Ігоря вона почувалася вільно й затишно. Інтуїтивно відчувала, що він з якоїсь причини сприймає її як дуже гарну — а тепер ще й трохи зухвалу — дівчину. Щиро кажучи, їй було байдуже, що він про неї подумає. У ній раптом прокинулася жінка, яка хотіла подобатися чоловікам.

Про сучасне життя й звичаї молоді вона знала небагато. До того ж раптом з’ясувалося, що й себе вона майже не знає. Ось чому вона попросила Ігоря показати їй нічне життя столиці без прикрас.

Ігор відвіз її до модного столичного клубу. Її дивакуватий образ привертав увагу, але вона трималася впевнено, ігнорувала косі погляди й вільною ходою йшла до бару. Адже що такого страшного могли їй зробити ці люди? Вона більше не боялася образ, погроз і побоїв. Ніхто не завадить їй сьогодні бути собою.

У клубі гриміла музика. У мерехтливій напівтемряві танцювали красиві молоді люди — розкуті, захоплено віддані музиці й шаленому ритму. Ангеліна уважно стежила за їхніми рухами й поведінкою. Усі вони були вільні від страху й скутості, без вагань приймаючи те, що подарував їм цей вечір.

Ігор умів відриватися на повну. Коли в клубі до них приєдналися його друзі, алкоголь полився рікою. Однією чаркою справа не обмежилася. Поведінка його розкутих приятелів ставала дедалі розв’язнішою. Відчуваючи гроші, дівчата самі вішалися на заможних хлопців.

Ангеліну те, що відбувалося, не бентежило й не лякало — вона з цікавістю спостерігала, як розгортаються події. Галаслива компанія перебралася до квартири. Там почалося справжнє свавілля.

Ігор сидів поруч, забезпечуючи їй своєрідний захист від вульгарних зазіхань своїх, здавалося, геть здурілих друзів. Дівчата розважали хлопців тим, що роздягалися в танці. Потім вони по черзі цілували одна одну. Хлопці їм аплодували й похабно підбадьорювали, кидаючи гроші. Вульгарна поведінка дівчат дратувала Ангеліну, викликала огиду. Вона вирішила, що з неї досить у ту мить, коли господаря дому й гостей перестали хвилювати будь-які норми пристойності. Парування тварин виглядало куди естетичніше, ніж розваги цієї, одурманеної алкоголем і чимось міцнішим, компанії.

Дорогою додому Ігор поцікавився її настроєм і враженнями.

— Ви живете й поводитеся так, ніби згораєте заживо, — замислено мовила Ангеліна.

Ігор скривився в здивуванні.

— Чому ти так вирішила?

— У кожному з вас палає вогонь саморуйнування. Він випалює все добре до тла.

— Ну ти й загнула, — ображено відповів Ігор. — Ми просто відриваємося. Розумієш?

— Від чого відриваєтеся? Від розсудливості й моралі?

— Вау! Та ти страшенно старомодна. Ми беремо від життя все! Все, розумієш? Для нас не існує рамок і меж. Дан сказав, що ти тепер ніби член нашої родини. Тож звикай до зручного забезпеченого життя з усіма відтінками насолод. Мій брат такий багатий, що може купити тобі ціле місто й рабів на додачу. Ти впіймала Бога за бороду і дуже скоро зрозумієш, що бути однією з нас не так уже й погано.

Ангеліна зрозуміла, що помилилася в Ігореві. Його з дитинства оточувала розкіш, він був вихований так, щоб жити з родинного статку, ні в чому собі не відмовляючи. Егоїст і цинік до кісток — без сумніву, він вважав себе розумнішим і кращим за інших.