РОЗДІЛ 14

Ангеліна розгорнула газету й почала читати оголошення про роботу. Спершу вона переглянула їх побіжно, не вдаючись в деталі. Переважно скрізь вимагали фахівців із дипломами та досвідом. І лише на посаду прибиральниці в готелі можна було влаштуватися хоч завтра — без жодних проблем. Вона обвела це оголошення чорним маркером і запам’ятала адресу, вирішивши негайно туди податися.

Ранок був ще дуже ранній, і вона збиралася піти з дому до того, як прокинеться Поліна. Їй не хотілося посвячувати дівчину у свої справи. Тим паче Поліна навряд чи могла зрозуміти мотивацію Ангеліни та її прагнення заробляти чесною працею.

Даніяна вона бачила переважно лише за вечерею. Останніми днями він був зайнятий чимось дуже важливим. Та це не заважало йому знати все, що з нею відбувалося протягом дня: Поліна в дрібних подробицях звітувала про кожен її крок. Це трохи дратувало Ангеліну — вона щиро не розуміла, навіщо йому знати, якого кольору сукню вони купили або коли підуть до стиліста, щоб той пояснив, як саме поєднувати речі з її нового гардероба. Поліна також стежила за її харчуванням і вмовила ходити з нею на пілатес.

Ангеліна взяла куртку й попрямувала до виходу, натхненна перспективою працевлаштування. Нехай гроші й невеликі, але це був перший упевнений крок до самостійності.

— Доброго ранку. Підвезти тебе? — почула вона за спиною голос Даніяна.

Ангеліна мимоволі стиснула зуби, намагаючись стримати хвилювання. Прокляті видіння знову попливли перед очима — вона ніяк не могла позбутися їхньої нав’язливої повторюваності. Мабуть, саме тому їй було так ніяково дивитися йому в очі. Вона не хотіла бачити його вродливе обличчя й губи, які в її еротичних видіннях так жадібно цілували її тіло.

Насилу приборкавши тремтіння, вона нагадала собі, що, попри дивні підказки Вищих сил, він жодного разу не дав приводу засумніватися у своїй порядності, поводився з нею виключно ввічливо й по-дружньому. А вона прожила в його домі — ні багато ні мало — цілий місяць. Це усвідомлення допомогло їй знову зібратися з духом і сміливо поглянути йому в очі.

— Ні, дякую. Сьогодні я скористаюся столичним метро.

— А чим тебе не влаштовує мій водій? — здивовано поцікавився Даніян.

— Усі дуже добрі до мене, але я справді віддаю перевагу пішим прогулянкам.

Він насупився і, хижо примруживши очі, промовив:

— Я цілий тиждень за роботою світу білого не бачив. Пробач, що не приділяв тобі належної уваги. — Він підійшов так близько, що в ніс ударив аромат його дорогого парфуму з екзотичними нотами сандалу. — Як щодо того, щоб провести цей день разом? — запитав він.

— Разом?.. — приголомшено видихнула вона, ніби не вірячи власним вухам.

— Так. Я хотів би пізнати тебе ближче. Якщо ти не проти, звісно.

Її очі широко розкрилися, погляд завмер — вона гарячково шукала причину відмовити й не могла її знайти.

— Може, сходимо в кіно? — запропонував він.

В Ангеліни аж перехопило подих. Вона розхвилювалася, бо не хотіла залишатися з ним наодинці довше, ніж на кілька хвилин. Невже він сам не розуміє, як сильно вони ризикують? Ангеліна тяжко зітхнула. Побачив би він себе збоку — привабливий красень із чарівною усмішкою на вустах. У такого закохатися простіше простого. А саме цього їй і слід боятися.

— Пробач, але на сьогодні в мене вже є плани.

Даніян здивовано підняв брови.

— І які ж це плани?

— Я збираюся знайти собі роботу, — чесно зізналася вона, підозрюючи, що він не відчепиться, доки не дізнається, куди й навіщо вона йде. Вона почувалася, ніби на допиті: відповіси неправильно — і тебе відправлять просто до камери.

— Тоді чому б тобі не спробувати щастя в моїй компанії? У мене якраз є одна дуже відповідна для тебе посада.

Ангеліна зраділа — і тут же осмикнула себе: не можна йти в нього на поводу. Та з іншого боку, працювати на нього — це не те саме, що ходити з ним у кіно. Чим швидше вона заробить гроші, тим швидше залишить його дім.

— У мене немає диплома. У твоїй компанії я хіба що зможу працювати прибиральницею, — простодушно мовила вона. Кутики його вуст здригнулися, наче він збирався всміхнутися, але в останню мить передумав.

— Та ти цілком могла б виконувати мої дрібні доручення, хіба ні?

— Так, це мені цілком під силу, — запевнила вона з великою впевненістю.

— От і чудово. Ти навіть не уявляєш, як важко знайти помічницю, яка погодиться буквально жити на роботі.

Ангеліна знизала плечима.

— Для мене це зовсім не проблема. Я готова взятися за будь-яку, навіть найважчу роботу.

Даніян схвально кивнув.

— Раз питання з твоєю роботою вирішено, може, ти все-таки погодишся піти зі мною в кіно?

Уперше в кінотеатр люди ходять ще дітьми. Ангеліна майже змирилася з тим, що всюди почувалася справжньою дикункою. Навмисно чи випадково, але Даніян повів її на мультфільм. У залі сиділи батьки з малюками, всі чекали, коли великий чорний екран загориться заставкою. Даніян простягнув їй коробку з попкорном і стакан газованого напою. Година фільму промайнула як мить. Мультфільм закінчився, а вона й далі зачаровано читала титри.