РОЗДІЛ 13

Ангеліна прокинулася рано-вранці в теплій, м’якій, білосніжній постелі. У її кімнаті пахло лавандою. За вікном сяяло сонце. Ще ніколи вона не спала так солодко, як цієї ночі. Та зранку чари глибокого, безтурботного сну розвіялися — її погляд був прикутий до дверей, за якими містилася спальня господаря цього дому.

Даніян Берг справляв суперечливе враження. З одного боку, він здавався дуже інтелігентним і доброзичливим, з іншого — у ньому відчувалася якась похмура, лячна загадковість.

Ангеліна згадала про золотий кулон і вирішила, що поки не варто розповідати Данові про свою знахідку. Та сама вона губилася в роздумах щодо подальших кроків. Її найбільшим бажанням було якнайшвидше знайти роботу. Вона була певна: у великому місті для неї обов’язково знайдеться щось підхоже.

Підбадьорена цими думками, вона рішуче підвелася з ліжка. Її босі ноги тонули в м’якому килимі, мов у оксамитовій траві. Вона пішла до ванної кімнати. Над умивальником висіло велике гарне дзеркало. Дівчина подивилася на себе ніби збоку, намагаючись зрозуміти, що ж у її зовнішності могло сподобатися Даніянові. І дійшла висновку, що навіть попри розкішне розпущене волосся вона виглядає жалюгідно: суцільні кістки, гострі риси й страх в очах.

Не дивно, що його розсмішила її заява про те, що він може спалахнути до неї ніжними почуттями. При згадці про це її знову накрив напад сорому.

Новий день приніс їй безліч нових вражень. Поліна, як і пообіцяла Данові, з усією відповідальністю взяла на себе обов’язки гостинної господині дому.

Вони поїхали по крамницях, щоб придбати для гості все необхідне. Ангеліна відчувала безмежну вдячність до Поліни, адже та вміло впоралася з будь-якою проблемою. Тепер в Ангеліни був гарний стильний одяг, модне зручне взуття і навіть косметика, якою вона поки що не мала уявлення, як користуватися.

Поліна запропонувала перекусити в рибному ресторанчику. Хоч Ангеліна страшенно втомилася від гамірної метушні великого торгівельного центру, потоку нової інформації та потреби постійно робити вибір, вона ввічливо погодилася — аби тільки не здатися Поліні невдячною невігласкою.

Поліна зробила замовлення.

— Ми чудово впоралися. Дан буде задоволений. І в нас, нарешті, з’явилася можливість спокійно поговорити. Розкажи мені про себе, — попросила Поліна, готуючись уважно слухати.

— Пробач, але мені особливо нічого розповідати. Мене виховувала бабуся. Я жила далеко від міста. Школу закінчила екстерном.

— Ось чому ти така сором’язлива. Я й уявити не могла, що в сучасному світі ще є дівчата, які ніяковіють, приміряючи кофточку з декольте, і червоніють від компліментів.

Ангеліна розуміюче всміхнулася. Поліна сумно зітхнула.

— З усього видно, що ти ніжна й дуже вразлива дівчина. Тож перепрошую за поведінку моєї родини. Я намагаюся як можу реабілітуватися після вчорашнього. Ми просто були дуже здивовані, коли побачили тебе поруч із Даном.

— Чому? — мимоволі зірвалося з її вуст.

— Розумієш, у Дана зараз не найкращий період у житті. Після тієї страшної аварії він дуже змінився — і на це є серйозні причини. Скажи, а ти бачила, як усе сталося?

Ангеліна заперечно похитала головою й додала:

— Ні. Я знайшла його вже без свідомості.

Їй здалося, що, почувши це, надто напружена Поліна розслабилася і навіть радісно всміхнулася.

— Ми тобі так вдячні! Усі ми в неоплатному боргу перед тобою.

Слова Поліни прозвучали щиро.

— Можливо, поведінка членів моєї родини здалася тобі дивною, але ти маєш знати: ми всі дуже любимо Даніяна й хвилюємося за нього. Твоя поява в домі спричинила такий сплеск емоцій, бо ще зовсім недавно Дан був пристрасно захоплений іншою жінкою. Цей зв’язок приніс йому й нашій родині чимало болю. Ось чому ми з такою обережністю ставимося до його рішень і вчинків. Він і досі не в ладах із собою.

Ангеліні стало ніяково. Вона не мала звички лізти в чужу душу з розпитуваннями, але тепер гостро відчувала потребу дізнатися більше про кохану Даніяна.

— Чому вони розійшлися?

— Правильніше сказати — вона втекла від нього. Ось чому Даніяна й досі мучить цей біль. Він просто одержимий Ольгою. Скільки б йому не повторювали: «вона не для тебе», він усе одно бореться за їхню любов.

У голові Ангеліни все прояснилося. Ймовірно, тієї ночі в машині з ним була Ольга. І золотий кулон теж належав їй. Ангеліна точно знала: Даніяна жорстоко побили, а потім кинули помирати. Але хто це зробив і куди забрали дівчину?

— А де зараз Ольга?

— Це суцільна таємниця. Ми не знаємо, куди вона зникла.

Серце Ангеліни стислося від жалю. Їй стало цілком очевидно: Даніян у жодному разі не домагатиметься її прихильності — його серце вже зайняте. Вона задумливо прикусила губу, міркуючи, чому ж тоді їй являлися ті безглузді видіння.

— А ось і наші салатики, — радісно вигукнула Поліна.

Офіціант поставив на стіл дві гарно оформлені страви з морепродуктів.

Ангеліна з захопленням спостерігала за Поліною. Та їла дуже охайно, тримаючи виделку й ніж саме так, як це роблять англійські леді — паралельно до тарілки. Серветка легко торкалася її вуст і непомітно поверталася на коліна. У паузах між розмовами вона плавними, неквапними рухами складала прибори на край тарілки. Її довгі вії тремтіли, мов пташині крила, і вона дивилася з-під них із поєднанням дитячої цікавості та хитрості зрілої жінки. Поліна не була класичною красунею й не прагнула виділятися. Вона була середнього зросту, зі стрункою, витонченою фігурою. Темне волосся, темно-карі, видовжені очі — дуже живі й виразні, ніби самі говорили, коли її погляд звертався до співрозмовника. Вона належала до тих жінок, які, самі того не усвідомлюючи, здатні закохувати в себе чоловіків.