Глава 11

Вражаюча садиба, в якій жив Даніян, розташовувалася в престижному передмісті Столиці. Будинок був наче з картинки, чудово обставлений, тут панували зразкові порядок і чистота. А його оздоблення свідчило про добрий смак господаря. Натертий до дзеркального блиску паркет підлоги діяв на Ангеліну дратівливо. Їй було страшно йти по ньому. Її поношене огидне взуття залишало брудні сліди. На тлі навколишньої розкоші Ангеліна відчула себе жалюгідною і нікчемною. Її душа стиснулася в грудочку, немов намагаючись сховатися від сліпучого її багатства.

Втомлений з дороги Даніян не надто чемно поводився з обслугою. Кількома фразами він навів навколо Ангеліни якусь дивну метушню. Навіть лікаря примудрився для неї привезти.

- На щоці глибока рана, треба б накласти кілька акуратних швів. Бо інакше шрам залишиться на все життя і зіпсує тобі обличчя, - коротко пояснив він. - Лікар займеться цим одразу, щойно ти помиєшся, поїси. Кімнату і все необхідне для тебе вже приготували. Якщо щось знадобиться, моя кімната поруч. Будь ласка, не соромся турбувати мене. Моя помічниця по дому Зіна так само до твоїх послуг.

Ангеліна ледь могла дихати від ніяковості, напружено стискаючи кулаки. Ніби відчувши це Даніян поклав руку їй на спину і ніжно погладив.

- Розслабся. Тепер це твій дім. Ти в безпеці.

 Але Ангеліна напружилася ще більше. До того ж у вітальню шквальним вітром влетіла елегантна літня жінка, а за нею слідом молода красуня.

- Даніян! Нарешті, ти повернувся, дорогий. Коли ти знову раптом зник, ми від хвилювання місця собі не знаходили, , - загомоніла жінка, насамперед кинувшись обіймати Даніяна.

- Вибач, бабусю, що змусив тебе понервувати. Я не думав, що моя недовга відсутність наведе в домі таку колотнечу.

- Ще б пак ми не хвилювалися. Особливо після того, що з тобою сталося всього лише кілька місяців назад.

- Усе погане позаду. Я живий, здоровий. Хвилюватися більше нема про що, - заспокоїв жінку Даніян. Він делікатно відсторонився і присунувся ближче до Ангеліни.

- Бабусю, познайомся, це моя Ангеліна. Вона врятувала мені життя.

Усім різануло по вухах слово «моя», але Даніян продовжив як ні в чому не бувало.

- Вона залишиться жити тут зі мною.

Жінка подивилася на Ангеліну з неприхованим подивом.

- Ангеліна. Це моя бабуся Ганна Петрівна.

- Дуже рада знайомству - знітившись, прошепотіла Ангеліна, не знаючи, куди подіти руки.

Даніян узяв її холодну долоню і трохи стиснув. Він навіть підбадьорливо посміхнувся їй.

Великі карі очі Ганни Петрівни стали ще більше круглішими. З усього було видно, що вона шокована й ображена поведінкою онука.

- А мене Поліна звати, - виступила в перед чорнява дівчина. - Я сестра Дана. Від щирого серця вітаю тебе в нашій родині.

Даніян із вдячністю посміхнувся дівчині.

- Дякую, - видихнула Ангеліна.

- А ще в мене є молодший брат, - додав Дан. - Він завжди дуже стурбований моїм особистим життям, тому не здивуюся, якщо не пізніше ніж сьогодні ввечері теж з'явиться до мого будинку з запитаннями.

Ганна Петрівна скривилася в гримасі.

- Хіба погано те, що брат турбується про тебе.

- Погано те, що він зовсім не думає про своє особисте життя. І завжди прагне влізти в мої стосунки.

- Не хвилюйся, милий, судячи з усього, цього разу в нього не виникне такого бажання.

Жінка оглянула Ангеліну таким зневажливим зарозумілим поглядом, наче вона була його утриманкою.

- Вибачте, але нам з Ангеліною необхідно відпочити з дороги.

Двозначність його фрази вразила навіть Ангеліну. Вона ледь стрималася, щоб не вгамувати його.

Навіть коли вони підіймалися сходами і їх ніхто не міг побачити, Дан продовжував тримати її за руку.

- Я, здається, не сподобалася твоїй бабусі, - сумно констатувала вона.

Її руку він не відпустив, тільки міцніше стиснув.

- Не звертай уваги. Це був невеликий родинна вистава. Завтра вони всі роз'їдуться, і ми залишимося в будинку самі. Нам із тобою доведеться витримати всього одну сімейну вечерю. Думаю, мій батько теж з'явиться сьогодні. Прямо з пекла.

- Я не хочу обтяжувати тебе і твою сім'ю своєю присутністю. І якщо ти дозволиш мені, я б хотіла залишитися у відведеній для мене кімнаті.

- Вони мають звикати до того, що ти є в моєму житті, - категорично відрізав він.

- Даніяне, вибач моє невігластво, але твої слова звучать дуже дивно. І навіщо ти весь час тримаєш мене за руку?

Він гучно вдихнув, продовживши свій шлях на верх.

- Ми ж говорили про це в машині. Ти просто занадто старомодна. Ми друзі. Ти врятувала мені життя. Тому ти особлива для мене людина. І я тримаю тебе за руку, щоб ти почувалася впевненіше на новому місці.

- Добре, але буду вдячна тобі, якщо ти поясниш це твоїй бабусі, бо вона, напевно, зробила неправильний висновок.