Розділ 10

Ангеліна прокинулася від різкого поштовху. Машина підстрибнула на вибоїні, і її голова вдарилася об спинку шкіряного сидіння. Вона лежала на опущеному сидінні, а за кермом був Даніян. Її голова гуділа й абсолютно не зрозуміло, чому вона перебуває саме тут. Деякий час вона не рухалася, слухаючи гуркіт крижаного дощу і те, як склоочисники шалено метушаться по склу.

Даніян летів по трасі з неприпустимою для такої поганої погоди швидкістю. Важке небо раз у раз запалювала блискавка. Блискавки в листопаді, що може бути дивовижнішим?

 Раптове світло фар осяяло салон автомобіля. Даніан зробив різкий маневр, щоб уникнути зіткнення. Він ледве впорався з керуванням на слизькому від дощу асфальті. Дивом зупинивши машину, Даніян деякий час сидів нерухомо, міцно стискаючи руками кермо, задумливо втупившись у темряву перед собою. Ангеліна помітила, що кісточки правої руки збиті, під оком величезний синяк, а светр розірваний, а на ньому чиясь кров.

Він здригнувся, коли Ангеліна легенько доторкнулася до його плеча. Їхні погляди зустрілися. Кілька довгих секунд вони напружено дивилися один на одного.

- Я повернувся за тобою, - тихо вимовив він віддано поїдаючи її очима.

Ангеліна ніяк не могла повірити в реальність того, що відбувається. Він узяв її руку, і з такою ніжністю поцілував її долоню, що її наче струмом вдарило від дотику його гарячих губ.

 - Я більше нікому й ніколи не дозволю тебе образити, - пообіцяв він упевнено.

Вони дивилися одне одному в очі, здається, цілу вічність. Її серце билося у неї у вухах так голосно, наче готове було ось-ось вибухнути від вдячності. Саме тому Ангеліна звільнила свою руку від його долоні й запитала.

- Чому, ти повернувся за мною?

- Я не знаю, - чесно зізнався він. - Просто відчув, що потрібен тобі.

Ангеліна зраділа, але одразу ж приборкала в собі радісну ейфорію від усвідомлення того, що її доля йому небайдужа. 

Але Даніян не розуміє, що робить. Не знає до кінця справжніх мотивів своїх вчинків. Не розуміє наслідків своїх дій.

Вона замотала головою, ніби відкидаючи його самого.

- Ці думки не твої. Вони нав'язані тобі кимсь іншим.

Він вражено відсторонився. Його голос змінився. М'якій інтонації та дружнім ноткам в його голосі більше не було місця.

- Ти помиляєшся. Я за цих кілька днів майже й не спілкувався ні з ким, крім тебе.

- Даніяне, не вір собі, коли думаєш про мене. Це все не правда, - спробувала переконати його Ангеліна.

- Що ти таке кажеш? Адже я врятував тебе! Страшно уявити, що б ці здоровані зробили з тобою, якби я не встиг вчасно.

Ангеліна прислухалася до свого тіла і зрозуміла, що бандити не встигли нашкодити їй. Отже, Даніян з'явився одразу ж після того, як тільки вона відключилася.

- Це важко пояснити або зрозуміти, але те, що відбувається з нами зараз, усе це спеціально підлаштовується, - вона намагалася пояснити йому настільки складні речі простою мовою, але в голові була така плутанина, що вона насилу могла говорити виразно.

- Я не розумію, про що ти, - передбачувано відмахнувся він.

- Усе для того, щоб ми були разом. Але нам разом бути не можна. Усе погано скінчиться.

Він здивовано усміхнувся і не сприйняв її слова всерйоз.

- Усе зрозуміло. Ти просто в стані шоку.

Чоловік видихнув із гучним запалом. Схоже, він сильно нервував.

- Не хвилюйся ні про що. Я забираю тебе до себе. Ти житимеш зі мною. Я про все подбаю.

Ангеліна напружено втупилася на сконцентроване обличчя чоловіка, який, схоже, все вже вирішив за неї.

- Сам подумай. Хто я тобі така, що ти готовий життям ризикуючи примчати до мене на інший край землі.

- Ти теж не знала, хто я такий, але врятувала мені життя! - заперечив дівчині Даніян. - Чорт забирай, навіщо ти все перекручуєш і ускладнюєш? - раптом розлютився він.

- Я нікуди з тобою не поїду, - твердо сказала Ангеліна. - Будь ласка, висади мене в найближчому населеному пункті й повертайся додому.

- Це неможливо, - відрізав він.

- Чому? - роздратовано вигукнула дівчина.

-Тому, що я тільки годину тому вирвав тебе з рук бандитів.

- Я можу сама подбати про себе! - наголосила Ангеліна.

- А я сказав, що заберу тебе із собою, - хрипло заявив він. - Вибач, але тобі доведеться поїхати зі мною.

Ангеліна побачила його справжнє обличчя, і воно було зовсім не тим, що здалося спочатку. Вольовий чоловік, який умів викликати симпатію у тих, кого хотів вразити своєю чарівністю і харизмою. І лише за умови частого, близького спілкування ставали очевидними його непохитна твердість і непростий характер. Ангеліна сподівалася на те, що він хоч і дуже дивний, але все ж таки надійний для неї чоловік. Вона повинна переконати його відпустити її. Заради його ж добра.

- Відпусти мене, будь ласка. Ти нічого про мене не знаєш. Я приношу близьким людям тільки страждання.