Розділ 5

Обтрусивши сніг з одягу та взуття, Клавдія Степанівна увійшла до хати й застигла на порозі. — Боже мій! — вигукнула жінка, приголомшено втупившись у безрадне чоловіче тіло на підлозі. — Бабусю, ти повернулася! Нарешті! — підскочила до неї онука й заговорила швидко-швидко, ковтаючи слова. — Я знайшла його в лісі. Уявляєш, його хтось сильно побив і покинув там помирати. Йому негайно потрібен лікар! Ти ж зможеш допомогти? — У тебе було видіння? — з острахом запитала жінка, наче дівчина скоїла щось жахливе. — Так, бабусю. Він кликав мене уві сні. — Дурна твоя голово! Що ж ти наробила... — Але це був поклик помираючого! — наче виправдовуючись, вигукнула Ангеліна. — Ти мала проігнорувати цей сон, як і всі інші! — Тоді б він замерз на смерть! — І нехай би помер! — розлютилася жінка й роздратовано жбурнула важку торбу з продуктами на дерев'яну підлогу. Картопля й буряк із гуркотом покотилися в різні боки. Клавдія Степанівна рішуче, з невимовним жалем зазирнула онуці в очі. — Ех, сестра ж мене попереджала, а я все одно тебе не вберегла... — Від чого, бабусю? — здивувалася Ангеліна. — Він мав померти, розумієш? Тоді б усе закінчилося: і кошмари твої, і ці нескінченні видіння. Зажила б ти нормальним людським життям. Прокляття просто зникло б! — Клавдія Степанівна раптом замовкла, погляд її застиг. — А може, ще не все втрачено? — підхопилася вона й підскочила до чоловіка. — Витягнемо його назад на мороз, скажемо, що знайшли вже мертвого! — Бабусю, що ти таке кажеш?! У нього тільки-но спав жар! Проте Клавдія Степанівна, здавалося, уже нікого не чула. — Іди-но сюди й допоможи мені, — мов навіжена, заметушилася жінка, прискіпливо оглядаючи пораненого. — Бинти треба зрізати... Ех, кепсько, що ти вже встигла обробити рани. — Бабусю, зупинися! — крикнула Ангеліна, бачачи, з якою запеклістю літня жінка намагається зрушити важке тіло з місця, не звертаючи жодної уваги на протести. — Та як ти взагалі затягла його до хати? Здорованя такого! — Облиш його, бабусю. Я не допомагатиму тобі, — рішуче заявила Ангеліна, схопивши жінку за лікоть і силою відтягнувши від хворого. — Подумай, дурна! Ти ж власне життя занапастиш! — кинула на неї сердитий погляд старая. — Я не можу піти на такий гріх! — емоційно вигукнула дівчина. — Тоді просто йди геть! — люто підібгавши губи, прошипіла Клавдія Степанівна, не поступаючись упертістю. — Я сама все зроблю. — Я не дозволю, бабусю. Це страшний гріх — навіть думати про смерть, а тим паче бажати її іншій людині! Жінка лише безнадійно махнула рукою: — Моїй душі вже байдуже, а в тебе ще все життя попереду. Я лишень хочу, щоб ти прожила його в радості й здоров'ї, а не щоб цей зайда зробив тебе своєю рабинею! — Бабусю, немає в нас ніякого вибору. Це все ілюзія. Усе вирішено заздалегідь.

У хаті запанувала гнітюча атмосфера розпачу. Клавдія Степанівна безсило залилася сльозами, і Ангеліна міцно обійняла її. — Не хвилюйся за мене. Бог ніколи не посилає нам випробувань більше, ніж ми здатні винести. — Може, Бог і не посилає, а от інша сила свого не пропустить... Одна біда та нещастя в нашій родині від цих пророцтв. Щойно допоможеш комусь — одразу неприємності, а то й гірше горе. Самі похорони та болячки. Я на це в сестри надивилася стільки, що ніхто мене не переконає, ніби правильно класти себе на вівтар заради чужих людей. — Ось побачиш, я навчуся керувати цією Силою, — запекло пообіцяла Ангеліна. — Ех, дитина ти ще! Життя зовсім не бачила. Сестра моя, бідолашна, яка міцна в молодості була, а як скрутило її на старість... Бачила? Ворогові не побажаєш такої долі. Вона цілих два тижні в пекельних муках помирала.

Клавдія Степанівна раптом утерла сльози й з глибоким сумом подивилася на онуку. — Нікому не дано вирватися з цього замкненого кола. Що дужче пручаєшся, що дужче тріпочешся, то глибше засмоктує ця безодня. Тобі було дано єдиний шанс на порятунок... Треба, щоб він не вижив, — знову з ненавистю промовила жінка, покосившись на чоловіка. Ангеліна лише похитала головою, усім своїм виглядом показуючи, що боротиметься за життя незнайомця до кінця. — Тоді нехай Доля нас розсудить, — рішуче мовила жінка. — Я допомагати йому не стану. Піду. Якщо виживе — твоя взяла. А ні — то лише порадію. Клавдія Степанівна пов'язала вовняну хустку і вийшла з хати, грюкнувши дверима. Ангеліна зі страхом подивилася їй услід. Вона знала, що чоловік виживе. А ще знала, що він принесе їй багато горя й болю. Але чому? Невже він настільки жорстокий, що почне мучити ту, яка врятувала його від смерті?

Минуло пів ночі, перш ніж Ангеліна помітила слабкий рух руки незнайомця. Вона миттю опустилася на підлогу поруч із ним і легенько торкнулася його плеча. Чоловік повільно розплющив очі й повів кімнатою каламутним, похмурим поглядом. Побачивши схилену над ним дівчину, тихо запитав: — Де я?.. У нього був приємний, мужній голос, хоча зараз він звучав глухо й трохи тремтів від дезорієнтації та хвилювання. — Не хвилюйтеся, ви в безпеці, — спробувала заспокоїти його Ангеліна. — Добре, що ви опритомніли, бо я вже почала сильно переживати. У вас, найімовірніше, струс мозку, тому потилиця може пульсувати від болю, можливі запаморочення та провали в пам'яті. Мине кілька днів, перш ніж вам стане легше. — Води... — попросив він і спробував піднести руку до голови, але зі стогоном безсило опустив її назад. — Постарайтеся не рухатися. У вас зламані два ребра, — пояснила дівчина, обережно допомагаючи йому зробити кілька ковтків. — Де моя машина? Як довго я тут? — вимогливо запитав він, кривлячись від болю. Його тон змінився, він навіть зробив уперту спробу сісти, ніби затято ігнорував фізичні страждання. — Обережно! Вам не можна вставати! — У машині залишилася дівчина... Їй потрібна допомога. Вона може бути поранена, — заговорив він насилу, майже задихаючись. Ангеліна заціпеніла від жаху, уявивши, що його супутниця прямо зараз замерзає десь у лісі. — Я не знаю, де ваша машина. Я знайшла вас самого в яру. — Допоможіть їй, — він раптом перехопив зап'ястя Ангеліни з несподіваною, залізною силою. — Вона десь там... — Але ж на вулиці хуртовина! — Ангеліна кивнула на вікно. За склом вила й шаленіла нічна негода. Хурделиця ще не набрала повної сили, але вирувала так, що виходити в темряву було смертельно небезпечно.