Розділ 1

- Мамо! Матусю, - злякано заплакала дівчинка.

Вона схопилася з ліжка і, шльопаючи босими ніжками, побігла до спальні батьків. Вони міцно спали і нічого не підозрювали про біду, що насувається. Ангеліна розбудила батька переляканим пошепки:

- Татку, прокинься, будь ласка. Ти повинен нас захистити.

Чоловік, ледь розплющивши очі, покосився на годинник. Чотири ранку.

- Що сталося, донечко?

- Вони йдуть, - задихаючись від хвилювання прошепотіла донька. - Зараз зайдуть у кухню і візьмуть сокиру. Потім піднімуться на другий поверх і увійдуть у цю саму кімнату.

- Коля, хтось у будинок вдерся? - спросоння стривожено запитала мати.

- Я не знаю. Ангеліно, ти щось чула? - звернувся чоловік до доньки.

- Я бачила, тату. Мені наснився сон.

- Ах, Ангеліно. Знову ти за своє, - заспокоївся батько, сердито підібгавши губи. - Те, що собаку машина збила, а напередодні тобі про це сон наснився, зовсім не означає, що всі сни збуваються. Просто так збіглося. Розумієш, мила? Іди спати, все гаразд.

- Не гаразд, татку, рідненький мій. Так сильно люблю вас із мамою, що прийшла сюди, щоб попередити вас. А старий сказав, що говорити про це не можна нікому. Сказав покарають мене за це. А мені все одно, тільки б живі залишилися...

Що впало на першому поверсі. Сім'я зрозуміла, що хтось справді пробрався в будинок.

- Залишайтеся тут. Я піду перевірю, - прошепотів батько.

- Ні, не ходи туди, тату. Вони зарубають тебе сокирою, - попередила Ангеліна, чіпляючись за руку чоловіка. Він тільки поцілував її ніжно в чоло.

- Ми на другому поверсі, як у пастці. Бігти нікуди, - сміливо ступив чоловік до дверей, готовий битися за свою сім'ю і перемагати. - Я прожену їх, не хвилюйся, донечко.

Ангеліна прокинулася від чергового кошмару. Вона здригнулася всім тілом, скрикнула, її било дрижання, як у лихоманці.

- Поганий сон, - сказала вона собі, повторюючи слова мами. - Просто поганий сон, який ніколи не збудеться.

Дівчинка обняла себе руками, уявляючи, що це бабуся її зараз обіймає. Тільки бабуся завжди вірила їй. Добре, що сьогодні вона приїздить у гості. Ангеліна вирішила, що обов'язково розповість їй свій сон. Бабуся доросла і точно знає, що потрібно робити. Разом вони врятують батьків від страшної біди.

День тягнувся болісно довго. І коли Клавдія Степанівна нарешті увійшла в будинок, її шестирічна онука одразу ж кинулася в її обійми. Дівчинка прошепотіла їй на вухо, так щоб її батьки не чули:

 - Бабусю, як добре, що ти приїхала. Мені сон наснився про батьків. Дуже страшний. Я повинна тобі його розповісти. Терміново!

- Добре, мила моя. Ти не хвилюйся. У нас же з тобою ще цілий день попереду.

Щойно сімейні посиденьки закінчилися, а батьки Ангеліни поїхали у своїх справах, дівчинка одразу ж розповіла бабусі про те, що так сильно турбувало її.   Жінка вся зблідла, прикрила рот рукою, а потім запитала, чи відомо Ангеліні, коли саме це станеться? Онука відповіла, що не знає цього. І тоді вони разом вирушили по якихось бабусиних справах.

Спека на вулиці стояла страшенна, наполегливо змушуючи людей мліти від нестерпної задухи. Ангеліні хотілося піти на річку, щоб скупатися, зануритися в прохолодну воду, а не блукати з бабусею по критому ринку без зупинки. А потім вони звернули в завалений сміттям провулок.  Господи, чим тут тільки не тхнуло. Але особливо сильно тут смерділо тухлою рибою і смаженими курчатами, та так сильно, що дівчинка скривилася від огиди й прикрила ніс рукою, щоб не знудило.

- Бабусю, куди ти ведеш мене? - запитала дівчинка, ледь встигаючи за швидким кроком Клавдії Степанівни. - Ти ж знаєш, що якщо я не повернуся додому вчасно, батьки дуже розлютяться на тебе. Адже вони веліли нам їх удома чекати.

Літня жінка злегка кивнула, але крок не збавила.

- Я знаю, люба, знаю... Не хвилюйся, ми встигнемо, - промовила жінка, вкотре глянувши на клаптик паперу з чиєюсь адресою. - Зачекай, рідна, секунду. Ось, ми, здається, вже прийшли, - повідомила Клавдія Степанівна і зробила крок до дверей - пошарпаних, колись давно пофарбованих у коричневий колір, але вже добряче облізлих, - упевнено постукала кулаком.

Тим часом дівчинка помітила, що вступила в щось липке, забруднивши свої ошатні білі босоніжки. Ох, як же мама розлютиться, якщо червона субстанція, схожа на кров присохне до взуття. Вона хотіла дістати носовичок з кишені, щоб витерти бруд, але бабуся сильно стиснула її руку і потягнула за собою. Вони увійшли в маленьку комірчину. Тут були невеликий захаращений круглий стіл і широка лавка, а на ній, згорбившись, склавши руки на колінах, сиділа дуже стара сива жінка. Обличчя її було понівечене шрамами і павутинням глибоких бридких потворний зморшок.

Побачивши Клавдію Степанівну, скрипучим і хрипким голосом вона наказала:

- Підведи дівчисько ближче.

Ангеліна злякавшись висмикнула ручку з бабусиних лещат і з недовірою завела її за спину.

- Бабусю, я не хочу наближатися до неї. Ходімо звідси? Мені страшно.

- Ангеліночко, не бійся, тут тобі допоможуть. Просто розкажи їй, те що мені розповіла, - Клавдія Степанівна підштовхнула онуку вперед, змушуючи подолати відстань у кілька кроків.