Епілог

Та новорічна ніч однозначно стала найкращою в моєму житті. Дзвінкий сміх та приємні розмови біля тріскотливого каміна у колі родини Назара та Дмитра (так-так, вони брати) дарували такий спокій і відчуття того, що я на своєму місці, що опиратися було абсолютно неможливо. А ще та ніч стала початком змін, яких уже було не оминути.

Ми з Нікою, що ще зі шкільних часів мали лише одна одну, знайшли ще щось, чого так потребували – істинне кохання. Воно затуманювало мозок і можливо ми й спочатку зробили помилку, але та була лише в тому, що не зустріли цих двох красунчиків раніше.

Минув рік і ми знову мали зібралися тут на новорічний вечір, на цьому місці, у затишному гірському будиночку. Але тепер час кардинальних змін уже почався, а ми вже не були дівчатами, що влаштовували корпоративи для невдячних клієнтів, що постійно недооцінювали нашу роботу. Назар із Дмитром вирішили відкрити власну архітектурну компанію й покликали нас до себе. Я нарешті стала омріяним дизайнером, а Ніка змогла втілити власну мрію й кинути виклик кращим архітекторам України, адже навіть її перші роботи уже були варті уваги.

Ну й очевидно, що ми переїхали до моїх рідних країв. Я була в щирому захваті від Карпат ще з тієї самої подорожі, а Ніка просто навіть не змогла з ними надовго розлучитися, так вони її вразили в самісіньке серце.

– Соню, йди сюди,– покликав мене Назар, що весь день десь лазив, хоча його вже з десяток разів прохала про те, щоб допоміг в будинку.

Я прикрутила газ на плиті й накинувши чорний пуховик та шляпку, подалася до нього.

– Назаре, це вже не смішно!– гукала я, коли не змогла його знайти.–Твої батьки та Діма з Нікою от-от приїдуть, а ти в хованки вирішив погратися?

Проте відповіді я не почула, чого й можна було очікувати. Але от на землі знайшла дивну доріжку з пелюсток ніжно-рожевих троянд, що вела далеко за пагорб у бік містечка. От що він цього разу задумав? І так сюрпризи щодня не припиняються ще з тієї новорічної ночі. Проте ну хто ж я така, щоб не піти й не поглянути, правда?

Йти довелося не так вже й довго, але воно того однозначно було варте. Звідти відкривався неземний краєвид на гори, які були осяяні призахідним сонцем і це світло переливалося на кожнісінькій сніжинці, створюючи неземне шоу.

А ще галявина, на яку я вийшла, була всипана пелюстками троянд, що утворювали сердечко, біля якого, прямо під деревом стояв Назар і посміхався, так само, як і під час нашої першої зустрічі.

– Ти вийдеш за мене?– промовив він, стаючи на одне коліно, але провалився у снігу й сперся на дерево, яке тільки того й чекало та одразу ж сипонуло на нас сотнями сніжинок.

– Так-так-так,– посміхнулася я, цілуючи свій найбільший скарб та не зважаючи на дрібні сніжинки, що продовжували вкривати нас, ховаючи від стороннього ока.

***

За кілька років ця історія стала невід'ємною на кожному новорічному вечорі й кожен з її учасників щороку додавав якісь нові деталі, але всі погоджувалися лише на одному - усьому стало початком кохання, проте якби не було роликів і левів... Е ні, без них нічого цього не було б.