Розділ 4

– Оце так. Я думала ти зараз одягнеш ту нову ніжно-фіолетову сукню з відкритим плечем й зробиш найяскравіший макіяж, але щось не бачу ні того, ні іншого,– насмішкувато поглянула на подругу, що вже накидала пуховик поверх лосинів та новорічного светра.

– Ну захопилася я, складаючи речі, подумаєш,– буркнула Ніка, вже взуваючись у нові шкіряні чобітки.– А ти давай швидше, бо я довго не чекатиму. Там все якраз розпочинається і ти точно не захочеш пропустити нічого.

– Може все-таки розкажеш, куди ми йдемо?– благально протягнула, бо досі не могла визначитися з власним вибором, а план заходів був лише у подруги.

– Е ні, я обіцяла сюрприз і не хочу псувати елементу несподіванки. Ти будеш просто шокована,– посміхнулася Ніка.

Я ж лише зітхнула та таки обрала теплу багряну сукню-туніку й приталені чорні штани. Підійде на всі випадки життя, бо вона вже кілька разів мене з цим розіграла, але цього року не здамся без бою.

– Пішли вже,– потягнула мене Ніка, знову зиркаючи на годинник. Та що ж там таке?

Йти з готелю довелося досить довго через переддень Нового Року і не розчищені від снігу дороги. На вулицях було практично безлюдно, лише подекуди зустрічалися поодинокі перехожі, що поспішали кудись на святкування. Ну як поспішали, ледве повзли, продираючись через вихорі заметілі.

– Може, ну його? Давай повернемося до готелю, замотаємося в пледи, замовимо гарячого шоколаду й подивимося якусь різдвяну комедію,– замріяно говорила я або правильніше – намагалася сказати, бо зуби цокотіли страшенно. Холодна ж видалася нічка…

– Е ні, ти ж ще нічого не побачила. У мене стільки планів, а ти хочеш звести все нанівець?

– Ну добре-добре,– знову здалася я й попленталася за Нікою, намагаючись йти по її слідах. А вона, до речі, вже підходила до якоїсь будівлі.

– Центр розваг?– не стрималася, коли прочитала надпис на вивісці. Я очікувала чогось набагато більшого, а не ось такого сюрпризу. Хоча тепер розумію вибір одягу Ніки.

– Це ще не все. Сама побачиш. А зараз не розпитуй, а ходімо, бо вони вже як п’ять хвилин почали. Хоча тут написано, що вступна промова буде п’ятнадцять хвилин, значить ми якраз вчасно й пропустимо найнуднішу частину.

Ми з Нікою здали куртки до гардеробної й побігли сходинками на другий поверх. Все навколо було в темряві, лише слабкі мерехтливі вогники гірлянд слугували джерелом світла. Проте цього цілком було достатньо, особливо зважаючи на те, що це була така собі доріжка до залу, де відбувалося якесь святкування.

Ніка штовхнула двері й пройшла досередини, мені залишилося зробити те саме. Проте подруга просто завмерла на місці й з посмішкою спостерігала за мною, а я ж почала крутитися, роздивляючись все навколо.

– Випускний…– тихенько промовила я, насолоджуючись красою, яку втратила колись через те, що обрала шлях до майбутнього, а не святкування завершення важливої стежки з минулого.– Дякую.

Ніка лише махнула рукою та побігла за роликами. Так-так, а я, наївна, думала, що це буде просто звичайнісінький новорічний випускний.

– А може не варто…– згадала я як вчилася кататися в парку, тримаючись за все підряд (в основному це були смітники). Не хотілося мені цього повторювати.

– Та не хвилюйся ти, це ж квади ролики, на таких набагато легше триматися та й навіть новачок впорається,– Ніку було вже не спинити від цієї затії.

А вже хвилин за п’ять, ми роз’їжджали по величезному залу, де практично не було людей та хтось співав караоке на сцені. Я настільки захопилася, що погнала вперед і залишила Ніку далеко позаду, намотуючи кола одне за одним. Але чим більше розганялася, тим ближче до бордюру їхала і ой як даремно, адже сьогодні була новорічна ніч й повсюди навколо блимали новорічні вогники, об одні з яких я й перечепилася та помчала…прямісінько на сцену, з переляку забувши як гальмувати. А лякатися було чого, адже на мене звідти дивилися...справжнісінькі леви.