Розділ 1

– Сюрприз!– заверещала подруга, як тільки я відчинила двері, ще досі сонно потираючи очі.– Ти що, спала?

– Ніко, ти ж прекрасно знаєш, що я була на нічній зміні. До того ж прикривала тебе, поки ти десь лазила. Тож дай спокій.

– Ну чого ти бурчиш? До твого відома, я займалася важливими справами,– вдавано похнюпилася Ніка, проте довго грати вона явно не збиралася і вже через кілька секунд почала витанцьовувати з двома квитками по квартирі.

– Це те про що я думаю?!– не втрималася і заверещала на всю квартиру, під кінець практично перейшовши на писк. А Ніка досі продовжувала махати квитками, задоволено посміхаючись на всі тридцять два. І не дарма, їй таки вдалося мене вразити.

– А ти сумнівалася,– гордо випросталася Ніка.– Я ж обіцяла, що дістану їх. Та й ти мене стільки разів прикривала, що просто мусила віддячити.

– Ой, ти найкраща!– кинулася обіймати подругу, а потім знову почала перечитувати надписи на квитках.– Стривай, виїзд сьогодні?

– А коли ти думала? Нам дали відпустку лише на цей тиждень.

– Як же новорічні свята? Ми ж мали організувати два корпоративи,– ніяк не могла вгамуватися, а мозок чомусь все продовжував генерувати нові ідеї, щоб не їхати. Навіть проскочила думка навідатися на вечірку до колишньої одногрупниці, але по-перше, я ненавиділа її, а по-друге, так давно хотіла побувати в Карпатах на Новий Рік...

– З першим я вже давно все владнала. За найменшу деталь на місці відповідатиме Аліна. Ця причепа тільки й чекала моїх слів, миттю забрала справу собі. А от з другим довелося повозитися. Пам’ятаєш ту дивну пару, що очолює фірму, яка займається страхуванням?

– Це ти про тих, що постійно щось планують, а потім скасовують практично все?

– Так. То коротче,– продовжила розповідати Ніка.– Я ж мала владнати з ними кілька справ, обговорити останні деталі, але ти не повіриш, що далі сталося.

– Дай вгадаю, це ж вони відмовилися від цих двох квитків і віддали їх тобі?

– Ти що? Я б таку нудятину не розповідала,– розкинулася подруга на дивані, а в її руці звідкись взявся келих з вином.– Тож я йшла до них і помітила дивного чоловіка, що лаявся сам на себе. А мені стало цікаво… Ну от я взяла й підслухала його.

– Він злився через те, що та парочка відмовилася від поїздки?

– Бери вище. То мала бути поїздка не тільки для них, а корпоративна мандрівка, типу заради згуртування команди працівників і розраховувалася ще близько на десяток людей, яку бронювала і скасувала ця парочка.

– Оце то підстава перед Новим Роком…

– І не кажи. Я б за таке пику розбила,– налила подруга вже другий келих. Але звідки вона вже дістала цю пляшку? В мене точно не було такого вина, а Ніка ще й без сумочки… Містика просто.– Тож я взяла і розпитала у чоловіка про подорож. Хотіла трішки його підтримати. Коли ж він взяв і сам запропонував ціну, вп’ятеро дешевшу. Та ще й все продумано до найменших дрібниць - і готель, і харчування, і розплановані усілякі "веселощі" для команди. Останнє мене, звісно, не надто влаштовує, а декілька місць, гідних для візиту таки є.  То коротче, думала я не довго, особливо коли ще й почула про Карпати.

Подруга ще щось розповідала, а думками я вже була далеко. По-перше, прикидала, що в мене є і що ще потрібно докупити. А по-друге, раділа, що вперше за п’ять років таки зможу нарешті знову приїхати в мої улюблені Карпати.

Останнім часом, все більше шкодувала, що вирішила навчатись у Києві й тут же залишилася. А відколи мала достойну посаду молодшого керівника компанії, навіть не могла вирватись у рідні краї. Чесно кажучи, у моїй компанії важко сказати завчасно, коли дадуть відпустку, тому з квитками, особливо на свята, я завжди пролітала.

Ніка ж сплановувала такі вечірки, що допомагали хоча б на трішки, але таки забути про тугу за рідним домом. Проте подруга знала, що мені насправді потрібно і як би там не було, вона – це найбільша підтримка в моєму житті. А ще... з нею ніколи не було нудно й можна було потрапити в ту саму Одесу, сівши на потяг до якогось містечка на західній Україні. Цікаво, що ж станеться цього разу?