РОЗДІЛ 6 Перші труднощі

Кава вже давно охолола. Зорислава повільно провела пальцем по краю чашки, ніби намагаючись втримати щось невидиме. 

— Вам не холодно? — раптом запитав Святополк.

Вона здригнулася, ніби він торкнувся її душі. 

— Ні… — тихо відповіла, але обійняла себе ще сильніше. 

Святополк помітив цей рух. Його погляд став уважнішим.

— Ви знову хочете втекти?

-- Я... завжди тікаю, - стиха промовила жінка. 

Святополк не відповів одразу. Його погляд затримався на ній довше, ніж раніше — ніби він намагався розгледіти щось за її словами. 

— І куди ви тікаєте? — тихо запитав він. 

Зорислава ледь усміхнулася, але в цій усмішці не було тепла. 

— Від себе, — відповіла майже пошепки. 

Пальці знову стиснули чашку. За вікном дощ посилився, і звук крапель раптом став надто гучним. 

Святополк трохи нахилив голову, не відводячи від неї погляду. 

— Це найважче, — тихо сказав він. 

Зорислава здригнулася. 

— Ви теж тікаєте? — запитала вона, піднімаючи на нього очі. 

На мить між ними повисла тиша. 

— Ні, — відповів він після паузи. — Я залишаюся. І це гірше. 

Після того жінка рвучко піднялася і вийшла на вулицю. Людей майже не було. Від цієї порожнечі її шкірою пробіг холод. 

Вона знову залишилася одна. 

Святополк одразу вийшов за нею. Дощ уже не здавався таким тихим. Він зупинився за кілька кроків, не наважуючись підійти ближче. 

— Зориславо…

Жінка обернулася. В її очах блиснули сльози. 

Вона різко відвела погляд і обійняла себе. 

— Не дивіться на мене так…

-- Як?- тихо   поцікавився в неї Святополк. 

-- Зі співчуттям. - прошепотіла Зорислава. 

Чоловік дивився на неї довше, ніж вона могла витримати. 

— Це не співчуття, — тихо сказав він. Його голос був спокійний, майже холодний. 

— Тоді що? — ледве чутно запитала вона. 

-- Спроба зрозуміти вас, - прошепотів Святополк. 

Зорислава довго мовчала. Вона ніби шукала слова, але вони не приходили. 

— І що ви зрозуміли? — нарешті запитала вона. 

-- Що вам дуже самотньо. - промовив він, підходячи ближче до неї. 

Зорислава різко підняла голову. 

— Ви не маєте права так казати, — холодно відповіла вона. 

Але її голос зрадив -- він затремтів. 

Між ними повисла тиша. Така, яку не хочеться порушувати. І в цій тиші щось уже почало змінюватися.