РОЗДІЛ 4 Підтримка

Вона мовчала, дивлячись кудись перед собою. 

— Хочете кави? — раптом запитав Святополк. 

-- Залюбки, - хутко відповіла жінка. Сльози в її очах встигли висохнути. 

Він підвівся, жестом запрошуючи її йти поруч. Вона мовчки підвелася і пішла поруч із ним. 

Вони йшли мовчки, і ця тиша вже не здавалася такою важкою. 

Незабаром вони вже зайшли в невелику кав'ярню. Усередині було тепло і пахло свіжозмеленою кавою. 

Святополк підійшов до стійки.

— Вам яку? 

-- Мені, будь ласка, лате, - озвалася до нього жінка.  

Вона стояла поруч, обійнявши себе руками, ніби все ще намагалася зігрітися. 

— І мені те саме, — додав Святополк. 

Вони відійшли від стійки і сіли за невеликий столик біля вікна. 

За вікном повільно рухалися люди, але тут було спокійніше. 

Святополк на мить затримав на ній погляд. 

— Як вас звати? 

-- Зорислава, - тихо прошепотіла вона. 

— Святополк, — коротко відповів він. 

Чоловік ледь помітно кивнув, ніби закріплюючи це знайомство. 

Її губи ледь ворухнулися, повторюючи його ім’я подумки.

До них підійшла офіціантка з підносом. Поставила перед ними чашки, не порушуючи тиші. 

Запах кави розтікся між ними — густий, теплий. 

Святополк трохи відсунув свою чашку ближче до себе, але не поспішав пити. Його погляд знову ковзнув до Зорислави. 

— Ви часто буваєте тут? — спитав він спокійно, але з прихованою уважністю. 

-- Ні, — тихо відповіла вона. — Я більше люблю тишу, ніж людні місця.

Святополк ледь усміхнувся. 

— Тоді вам, мабуть, не до вподоби, що я тут.

Зорислава не відповіла одразу. Лише міцніше обхопила чашку.

-- Мені… якраз до вподоби те, що ви тут, — тихо сказала вона. 

І сама здивувалася своїм словам. 

--І все ж ви не пішли, — додав він спокійно.

Зорислава підвела на нього погляд. 

— Мабуть, ще не вирішила, чи ви небезпечний. 

На його губах ледь з’явилася усмішка. 

— Я вмію бути небезпечним. 

Вона зробила ковток кави. І вперше за довгий час відчула, що її помітили. 

Не забувайте підтримувати мене в Тг.  https://t.me/yuliya_31bvd - посилання на нього.