РОЗДІЛ 3 Знайомство

Святополк сів на лавку і глибоко зітхнув. Відкусив хот-дог. Небо затягнуло сірими хмарами. 

Чоловік підняв погляд - і раптом побачив її. Та сама жінка з вулиці швидко йшла алеєю, ніби намагаючись від когось втекти. 

Вона швидко наближалася — і раптом зупинилася просто біля його лавки. Жінка озирнулася назад, ніби перевіряючи, чи ніхто її не наздоганяє.

Святополк підвівся з лавки.  Вони стояли один навпроти одного. 

-- Це ви ... кричали? - несподівано запитав у неї. Жінка затримала подих, дивлячись на нього.

-- Так.- промовила вона, переминаючись з ноги на ногу. Святополк зробив крок уперед, уважно роздивляючись її обличчя. Зорислава відвела погляд. Він мовчки спостерігав, не роблячи жодного руху. Від того її спиною пробігли мурашки. 

-- Що вам потрібно?- поцікавилась вона. 

Святополк на мить замовк, ніби зважуючи відповідь. 

--Просто хочу зрозуміти, що сталося, — спокійно сказав він. 

Вона напружилася, не одразу відповівши. 

--Вам здалося, — холодно сказала вона. 

— Ви виглядали наляканою, — спокійно відповів він. Вона на мить розгубилася, а потім відвела погляд. 

Святополк помітив її розгубленість. 

— Тоді скажіть правду. 

— Це вас не стосується, — відрізала вона, сідаючи на лавку. Її  руки дрібно тремтіли. На очі їй навернулися сльози. 

 Святополк присів поруч. Зорислава не одразу наважилася подивитися на нього. 

— Ви не мусите мені нічого розповідати, — спокійно сказав він. 

--Я не звикла говорити про таке, — тихо відповіла жінка. 

Святополк кивнув. 

— Але ви вже тут. 

Тиша між ними стала важчою. 

І в цій тиші раптом з’явилося щось нове — тонке, небезпечне, те, що вона ще не могла назвати. 

Вона не розуміла, що саме відбувається, але відчувала це всім тілом. І вперше за довгий час їй не хотілося тікати.