РОЗДІЛ 1 Початок нового життя

Присвячується усім українським рок музикантам, чиї голоси продовжують підтримувати наш дух! 

Новий день увірвався до Зорислави Липко зі звуком ненависного будильника. Жінка неохоче розплющила сірі очі, намагаючись зрозуміти де вона знаходиться. Сон остаточно її покинув. Та вона не поспішала вставати. 

З вікна квартири  крізь тонкі штори просвічувало ранкове сонце, кидаючи золотаві плями на старий письмовий стіл. На ньому лежали книжки, зарядка для мобільного та записник з ручкою. 

Зорислава зітхнула. Роботи тут немає, а спогади про архів і спокійні дні в місті лишилися десь у минулому. Маленьке містечко на Львівщині не балує можливостями — лишилася тільки тиша, розкидані думки і надія на те, що щось зміниться. 

,,Чому мені останнім часом так не щастить з доходом?" - вкотре запитувала себе. Повільно встала з ліжка і побрела у ванну. Тільки там дізналася, що почалися місячні. 

,,Ще цього не вистачало.''- подумала про себе, намагаючись знайти прокладки. Згодом знайшла. Душ довелося відкласти. 

Вийшовши з ванної, вона кинула погляд на  календар, що висів над столом. «Що ж, новий день… нові труднощі», — промимрила Зорислава. У маленькому містечку Коронець на Львівщині кожен день був однаковим: пошуки роботи, безкінечні обхідні магазини, очікування дзвінка, який так і не приходив. 

І все одно всередині жевріла думка, що щось може змінитися. Може, сьогодні. 

Сьогодні вона точно нікуди не піде. Низ живота сильно болів. 

Жінка лягла на підлогу і тихо заплакала. Все тіло дрібно трусилося від напруги. З рота виривався схлип. Вона знову залишилася сама. Без сторонньої допомоги. 

-- Ненавиджу цей стан!- вигукнула Зорислава у розпачі, перевертаючись на бік. Сльза скотилася у вухо. Стало лоскітно і вона розсміялася. 

Потім глибоко вдихнула й спробувала заспокоїтися. «Ще один день… ще одна можливість», — подумала вона. І хоч біль у животі не відступав, у голові почали народжуватися маленькі плани: що приготувати на сніданок, на що витратити час, як хоч трішки відірватися від рутини. 

Через півгодини жінка вже стояла в кухні біля плити, готуючи яєчню. Замість улюбленої заварної кави вирішила випити м'ятний чай. 

Вона поставила чашку на стіл і сіла, дивлячись у вікно на тиху вулицю маленького містечка. Сонце ніжно заглядало крізь штори, і, здавалось, навіть день наче просив: «Не здавайся». 

Зорислава глибоко вдихнула, відчула тепло в грудях і подумала: «Сьогодні я зроблю хоч щось для себе. Хоч маленький крок. Хоч трішки зміню». 

І на мить у її серці загорілася тихенька надія, що цей день може стати початком нового життя. Те, про яке вона так довго мріяла.