Розділ 7

Як і думала Зоряна, вона так і не змогла заснути майже до ранку. Можливо, перед дзвінком будильника провалилася у сон хвилин на 20. Не дивлячись на те, що поспати не вдалося, дівчина почувала себе бадьорою. Швиденько прийняла душ, поснідала і зібралася їхати в офіс. Перед виходом, Зоряна зрозуміла, що забула свої улюблені підбори в машині у Богдана. 

-Значить буде привід зателефонувати... - подумала дівчина.

І раптом телефон дзенькнув. На екрані Зоряна побачила повідомлення від Богдана: 

"Привіт, Зорянко. Сподіваюся, ти солодко виспалася, навідміну від мене. Оскільки, всю ніч, я думав про тебе і наш вечір. Ще раз дякую тобі. Гарного дня. До скорої зустрічі. Цілую."

Зоряна читала повідомлення і розуміла, що метелики в її животі вже пурхають. Посмішка не сходила з її обличчя. Пальці самі почали набирати повідомлення:

"Привіт, Богдане. Приємно чути, що я не виходжу у тебе з голови. Я теж ще під враженням від нашого вечора. І до речі, я забула у тебе в машині свої улюблені босоніжки. Тож сподіваюся, що наша зустріч відбудеться найближчим часом. Гарного дня. До зустрічі."

Навіть не перечитуючи, Зоряна відправила повідомлення. Відповідь прийшла майже миттєво:

"Тоді до скорої зустрічі!"

Зоряна посміхнулася. Взувши, інші босоніжки дівчина все ж поспішила до офісу. Роботу ніхто не скасовував.

Роботи було валом. Літо наберало обертів, тому кількість клієнтів в турфірмі ставало дедалі більше.

Ближче до обіду, телефон Зоряни знову блимнув. На екрані Зоряна побачила знайомий контакт і серце забилося швидше.

"Пані Зоряно, прошу, приділити мені скромному автомеханіку, хоч 15 хвилин Вашого часу, під час обідньої перерви. Чекаю Вас у парку, біля Вашого офісу о 13.00."

Зоряна знову розплилася в посмішці. І знову ці дивні відчуття і шалене серцебиття. Дівчина гнала від себе ці думки. Не на часі зараз кохання. Просто приємне спілкування. З цією думкую дівчина і пішла на обід. 

Богдан чекав її в парку біля офісу. Знову легкий образ і головний атрибут темні окуляри і кепка. 

-Пане автомеханіку, ви не мене чекаєте?- підколола хлопця Зоряна, коли підійшла до Богдана.

-О, прекрасна пані, звичайно вас! - підхопив Богдан.

-У вас так прекрасно виходить, не пробували грати в кіно?

-Куди ж нам, простим смертним до небожителів кіноолімпу?! 

-Браво!

-Дякую. Але я б хотів говорити не про себе, а про тебе. Давай прогуляємося? І до речі, тримай, це, здається твоє. - І Богдан простягнув дівчині пакет з босоніжками.

-Давай прогуляємося. Це вже наша фішка. - з посмішкою відповіла Зоряна і взяла пакет. 

-Зорянко, я хотів сказати, що завтра маю їхати до Львова на тривалі зйомки і ми не зможемо з тобою бачитися ...- трохи запинаючись почав говорити Богдан, коли вони пішли по парку.

-На довго? - після довгої паузи запитала Зоряна.

-Не знаю... тижнів 3, а може місяць. В мене давно був запланований цей проєкт. Тому я не можу його відмінити. Вибач.

-Ні, не вибачайся. Все нормально. Це ж твоя робота. Крім того, в мене теж зараз запара в офісі. Я змогла вирватися на півгодини. - трохи відсторонено відповіла Зоряна.

-Ми зможемо, переписуватися, зідзвонюватися... час промайне швидко...

-Так, звичайно. Богдане, справді, я все розумію, не переймайся. Дякую тобі за вчорашній вечір. Він дійсно був дуже особливий. І ти... -дівчина зупинилася і поглянула на чоловіка- ти особливий. Вибач, мені час. - Зоряна доторкнулася до щоки чоловіка і пішла. 

Сльози душили її з середини, але давати волю почуттям вона не сміла, не на людях. Хтось би сказав, що тут такого. Ну їде він на декілька тижнів у Львів. Але ж це робота. Зоряна це розуміла, але також вона розуміла і те, що він актор і купа фанаток не дає йому проходу, а хто вона? Дівчина на один вечір. Ну захотілося, йому романтики, а тут Зоряна потрапила під руку... яке майбутнє у них могло бути? Зоряна все це розуміла, але здається, що вона закохалася...

***

-Привіт подруго, щось у тебе вигляд не дуже. Що сталося? - весело защебитала Діана, коли до неї підійшла Зоряна.

-Я закохалася.

-Так, це ж прекрасно. Чого ж ти сумна? Хто він? Він, що одружений? Коли ти встигла? Ми не бачилися і не говорили пару тижнів, не більше...

-Гірше... він актор... Це Богдан Лавренчук...

-Хто? Ти ж наче його не дуже любила? І де ти його підчепила??? Почекай... це на тому благодійному вечорі? Ану розповідай все!!!

І Зоряна почала розповідати подрузі все по черзі: від першої зустрічі на благодійному вечорі і побачення на Київському морі і до розмови про від'їзд в парку. 

-Ого!! А що зараз? Ви спілкуєтесь? 

-Спочатку переписувалися... а зараз він не відповідає вже пару днів. А зранку я натрапила, на статтю у фейсбуці, що його бачили в Чехії з якоюсь чеською акторкою. Він же говорив про Львів, а не про Чехію.

-Козел!!! Що ти будеш робити?

-Не знаю. Я ж з самого початку знала, що це не може бути правдою... Доросла ж дівчинка, а в казку повірила. Повірила, що зі мною він був справжнім і чесним. 

-Зорянко, мені так шкода. Я вже не рада, що підбила тебе йти на той благодійний вечір. 

-Діанко, ти тут ні до чого. Крім того, це було красиво... в мене ніколи такого не було... зато тепер буде, що згадати... -сумно підсумувала Зоряна.

***

Через тиждень після розмови з подругою, Діана знову набрала Зоряну:

-Привіт, Зорянко. Як справи?

-Привіт, все ок. Працюю. А ти як?

-Все теж добре. Слухай, в мене є квитки на концерт. Не хочеш піти?

-Ой, Діанко... ні, досить з мене концертів. Вибач.

-Ну, Зорянко. Будь ласка. Діма не хоче зі мною йти, а я хочу. Да і тобі треба трохи розвіятися. Будь ласка, будь ласка... 

-Ну, добре. Ти ж не відчепишся. Коли і де?

-Сьогодні о 20.00 в АРТ-Холлі.

-Добре. Я буду. До зустрічі. Вибач, купа справ, і якщо хочеш мене витягнути на концерт я маю їх доробити.

-Ок. Дякую.До зустрічі.