Розділ 2

Марі відкрила очі. Сонце різнокольоровими плямами заповнило кімнату й потрапляло прямісінько їй в очі.
Марі потягнулася на ліжку вдихаючи запах нової постільної білизни. Вона ледь помітно пахла лавандою.
Дівчина хотіла б ще трохи полежати в ліжку, але спати вже не хотілося. Ніжитися також.
Марі зітхнула і все ж таки піднялася з ліжка. Ноги потонули в м’якому килимі.
Ці два дні вони з Робом провели у справах. Лагодили світло, вимивали дім від пилу, купували нові меблі та різні дрібнички для декору.
Так дім обзавівся новими килимами, на поличках з’явилися фігурки милих котиків, а у кімнаті Марі з’явився важкий робочий стіл з темного дерева.
Тепер дівчина дійсно починала відчувати, що цей дім належить їй.
Марі на вулиці ні з ким не перетиналася. Все спілкування на себе взяв Роб.
І за це, доволі не балакуча, дівчина була дуже йому вдячна.
Але сьогодні відхреститися від спілкування з іншими людьми не вийде. Перший день у новій школі.
Марі була вдячна своєму біологічному батьку за те, що він помер саме зараз, а не наприкінці семестру. Це б створило їй набагато більше проблем.
Думати про цього чоловіка як про живу, реальну людину в Марі не виходило. Для неї він завжди був лише фотографією та набором генів, що подарували їй карі очі. В мами очі були блакитними.
Дівчина спустилася донизу й швидко розігріла собі й Робу їжу. Добре, що вона подумала про це вчора.
Йти нікуди не хотілося. Та, попри це, дівчина одягла новеньку шкільну форму й закинула в портфель декілька зошитів з ручками та олівцями.
Марі свого розкладу не знала й підручники отримати не встигла.
Дівчина почула як прокинувся Роб й відчинилися двері у його кімнату.
- Доброго ранку, - кинула Марі спускаючись по сходинках.
- Ранку, доню. Ти рано прокинулася.
- Прокинулася від сонця й не змогла більше заснути, - знизала плечима дівчина насипаючи їсти Робу.
- Потрібно купити тобі штори в кімнату, - сказав ніби додаючи ще один пункт у свої плани.
- Не потрібно. Там дуже гарні вітражі, а сонце тут з’являється не так вже й часто. Переживу.
- Я відвезу тебе до школи сьогодні. Це не дуже близько. А потім потрібно буде тобі щось купити. Якщо ти захочеш тут залишитися.
- Добре. Саме дізнаюся де ж ця “таємнича” школа знаходиться, - дівчина жартома виділила це слово.
Так вже вийшло, що дізнатися вона встигла про неї все що можливо.
Звичайна старша школа, триста двадцять учнів, триста двадцять один разом з Марі, свій сайт та шкільна газета. Нічого цікавого, нічого особливого.
Будь-яка нова людина - сенсація.
Роб тихо засміявся, а потім, вже серйозно запитав:
- Ти впевнена, що тобі потрібно тут залишатися надовго? Школа, дім... Просто, ти впевнена?
- Так буде краще.
Більше Роб цю тему не підіймав.
Вони спілкувалися про всілякі дрібниці, сміялися, але обговорювати це рішення не наважувалися.
Марі досі не бачила нічого конкретного, а Роб, що не вірив у надприродні здібності, просто вірив своїй доньці.
Школа зустрічала шумом. До початку занять залишилося ще пів години, але, здається, всі учні вже були на місцях.
Марі відправилася в адміністрацію. Хай там що - забрати розклад занять їй було потрібно.
Будівля шкільної адміністрації знаходилася поруч з основним корпусом школи.
Керрі зайшла в середину. Це було велике світле приміщення, заставлене різними квітами у вазонах.
Там же, за робочим столом, сиділа немолода жінка з темним кучерявим волоссям.
Марі підійшла до неї та розповіла про свою проблему.
- Так-так - сказала посміхаючись жінка, - Пам’ятаю. Ваш батько приходив без Вас, то ж я одразу вас і не впізнала. Ось ваш розклад, - протягнула папірець жінка, - А ось ще, карта нашої школи, - простягнула ще один папірець, - Там все легко, Ви зовсім скоро зорієнтуєтесь. Учні в нас теж дуже дружні, тож не хвилюйтеся за це. Така мила дівчина як Ви обов’язково знайде приятелів, - жінка послала Марі заспокоюючу усмішку й дівчині нічого не залишалося як посміхнутися у відповідь.
На вулиці почав накрапати дощ. Тому люди, як таргани коли увімкнули світло, швидко побігли під дах, хлинули потоком у потрібні їм корпуси.
Марі підхопило цим потоком. Вона забігла під дах і розгорнула, на щастя суху, карту та розклад.
Зараз в неї повинна бути історія, потім інформатика і, остання на сьогодні, література. Всі заняття здвоєні, так що, по суті, їх буде шість, а не три.
Марі почала шукати на карті триста сьомий кабінет, коли до її плеча неочікувано доторкнулися.
- Привіт, я Кіт. Ти новенька так? - защебетав невисокий чорноволосий хлопець, протягуючи руку для знайомства.
- Це настільки очевидно? - запитала Марі ловлячи на собі погляд його темних очей й потисла руку.
- Ну, ти єдина хто стоїть з картою, то ж так, це очевидно. Нові люди рідко затримуються тут достатньо надовго для того, щоб піти до школи, тож ти тепер місцева знаменитість.
- Тільки цього мені не вистачало, - зітхнула дівчина закочуючи очі.
- Та не хвилюйся ти так, декілька тижнів, стаття в місцевій газеті й ти вже будеш тут своєю. - втішив Кіт хлопаючи по плечу, - Ти ж згодна на статтю? Я редактор шкільної газети, - пояснив свій інтерес хлопець.
- Тільки якщо дасте прочитати та повиправляти перед публікацією. І фотографію також я оберу.
- Окей, це ж все-таки стаття про тебе, - знизав плечима хлопець, - Добре, що ми домовилися саме зараз, потім це б міг зробити хтось інший.
- Хтось інший?
- Ну, ти місцева знаменитість, а я не єдиний редактор шкільної газети, - розвів руками хлопець, - Якщо в тебе також зараз історія, то ми вже прийшли, - вказав на номер кабінету цей енергійний хлопець.
Марі тільки зараз помітила що вони вже з хвилину стоять біля кабінету на третьому поверсі.
Продзвенів дзвінок і тепер дівчина дійсно прийняла що її перший шкільний день можна вважати розпочатим.