Розділ 3

Ранок у секті «Небесного Меча» почався не з дзвонів, а з крижаного вітру, що приніс звістку про перший іспит для новачків. На тренувальному майданчику зібралися десятки учнів. Усі вони виглядали гордими та самовпевненими, але Сяоїн бачила лише обличчя ворогів.

​— Сьогодні ви покажете, чи гідні ви торкатися меча нашої секти, — прогримів голос старійшини Вей, чоловіка з обличчям, схожим на пожмаканий пергамент. — Ви маєте активувати «Сферу Чистоти». Якщо у вашій душі є бодай крапля темряви — сфера почорніє.

​Сяоїн відчула, як серце пропустило удар. Її прокляття було самою суттю темряви. Якщо вона торкнеться сфери, її таємницю викриють миттєво.

​— Гей, жебрачко! — до неї підійшов Лі Хань, племінник одного зі старійшин, який від першого дня не давав їй спокою. — Чому ти тремтиш? Невже боїшся, що твоя брудна кров видасть тебе?

​Він штовхнув її в плече, і Сяоїн ледь втрималася на ногах. Гнів, гострий і гарячий, почав підніматися з глибини її єства. Чорна вена на зап’ясті боляче пульсувала під пов’язкою.

​— Не чіпай мене, — тихо процідила вона.

​— О, дивіться, вона ще й зухвала! — зареготав Лі Хань. — Давай, йди першою до сфери. Покажи нам свою «чистоту».

​Він силоміць потягнув її до постаменту, де сяяла прозора магічна куля. Сяоїн відчайдушно намагалася згадати слова незнайомця про печатку, але страх і лють заважали зосередитися. Коли її пальці були вже за сантиметр від поверхні, вона раптом відчула, як час уповільнився.

​Світ навколо зблід, а звуки зникли. Прямо перед собою вона побачила тонку сріблясту нитку, що тяглася з неба прямо до її руки.

​«Не бійся. Твоя темрява — це лише інша форма світла, яку вони не здатні зрозуміти», — пролунав у голові вже знайомий голос Є Ченьюаня.

​Щойно її рука торкнулася сфери, замість чорного диму куля вибухнула сліпучим фіолетовим сяйвом. Воно було настільки потужним, що учні навколо прикрили очі, а старійшина Вей підхопився зі свого місця.

​— Фіолетовий... — прошепотів старійшина. — Це колір найвищої духовної спорідненості з нічним небом. Цього не може бути!

​Сяоїн відсмикнула руку. Вона сама була шокована не менше за інших. Вона відчула, як печатка на зап'ясті стала міцнішою, немов хтось додав до неї власну силу.

​Лі Хань, почервонілий від люті, кинувся на неї з оголеним мечем:

— Ти щось підлаштувала! Відьма!

​Але він не встиг зробити і кроку. Тінь від пагоди раптом подовжилася і обвилася навколо його ніг, наче залізні ланцюги. Хлопець впав, немов підкошений.

​— Іспит закінчено, — почувся спокійний, але владний голос.

​На балконі головної зали з’явився чоловік у темних шатах. Усі старійшини миттєво схилили голови в глибокому поклоні. Це був Є Ченьюань, але зараз він не приховував своєї сили. Від нього виходила така потужна аура, що навіть повітря здавалося наелектризованим.

​Сяоїн підняла голову і зустрілася з ним поглядом. У його очах вона побачила не лише підтримку, а й попередження.

​Сьогодні вона перемогла, але тепер вона привернула увагу не лише друзів, а й тих, хто полював на її кров. І головне — вона зрозуміла, що Бог Ночі не просто спостерігає за нею. Він веде її своєю грою.