Розділ 11

Дістаю з багажника сумку та озираюсь навколо. Цікаво, тут є ще хтось, окрім Роми? Все-таки територія велика і за будинком комусь треба стежити.

Довго думати над цим питанням не доводиться, тому що з будинку виходить жінка років п’ятдесяти в фартуху та з гулькою на голові. Вона прямує до мене і зацікавлено розглядає.

– Ви Аріна? – питає. 

– Так, – киваю. – А ви хто? 

– Мене Марина звати. Я працюю тут. Рома передав мені, що ви приїдете, – пояснює. – Ходімо в будинок. Чаю хочете? 

– Не відмовлюсь, – усміхаюсь. 

Заходимо всередину, і я залишаю сумку в коридорі, тому що Марина веде мене одразу на кухню. Мені подобається тут. Чисто, світло, просторо. Будинок зовсім новий, і мені здається, що дітям тут буде добре. 

– Смачно пахне, – кажу, коли на кухню заходимо. 

– Я якраз вечерю готую. Ви голодні? – метушиться Марина. 

– Голодна, – кажу. – До речі, можете до мене на “ти” звертатися, а то якось незвично. 

– Ну, добре, – видно, що жінці ніяково, але вона швидко опановує себе. 

Вже за хвилину я їм смачний борщ, а Марина розповідає мені, що працює в родині Роми вже давно. Переважно вона готує в будинку його батьків, але кілька разів на тиждень приїздить сюди. 

– А ти дійсно вагітна? Який термін? – цікавиться Марина і ставить поруч зі мною чашку з ароматним чаєм.

– Ще зовсім мало, – кажу. – Близько місяця. 

– Це так чудово, – усміхається жінка. – Рома – чудова людина. Я впевнена, що і батьком хорошим буде. Ви плануєте одружитися? 

– Так, – кажу. 

Саме в цей момент на порозі кухні з’являється сам господар цього будинку. Наші погляди зустрічаються – і стає ніяково.

– Смачного! – Рома сідає навпроти мене, і Марина береться наливати і йому борщу. 

– Дякую, – кажу. – Марина дуже смачно готує.

– Дякую, Аріночко, – бентежиться жінка. 

– Марина буде готувати декілька днів на тиждень. Можеш попросити в неї щось – і вона це зробить, – пояснює Рома. – Прибирають також покоївки з будинку батька. Раз на тиждень. Ти бачила кімнату? 

– Ще ні, – кажу. 

– Тоді покажу після вечері, – киває. – Марино, ви можете бути вільні. Посуд ми самі приберемо. 

Жінка киває і прощається з нами. Коли залишаємось з Ромою удвох, стає трохи ніяково. Він їсть, а я п’ю свій чай маленькими ковтками. 

– Мій батько хоче з тобою познайомитися, – випалюю і чекаю на його реакцію. 

– Добре, – спокійно відповідає. 

– Одразу хочу попередити, щоб ти не дивувався з моєї родини. Тато у мене нормальний, а от мама… 

– Думаєш, я не підійду їй як зять? Мало заробляю? – Рома уважно мене розглядає, а мені ніяково стає. Колись саме ці слова я йому і говорила. Що він не рівня мені… І за це мені дуже соромно. 

– Пробач, – шепочу. – Був час, коли моя мама була для мене авторитетом. Я слухала її. Але зараз зменшила наші зустрічі до мінімуму. 

– Чому? – цікавиться.

– Я зрозуміла, що у нас різні погляди на життя. Це важко пояснити, і я зовсім не хочу цього робити. 

– Мої також хочуть з тобою познайомитися, – Рома гарно змінює тему, і я вдячна йому за це. – Тому обирай, до кого ми поїдемо в першу чергу. 

І як тут обрати? Я ні туди ні туди не хочу! 

– Давай спочатку до моїх, – кажу. – Завтра ввечері зможеш? 

Рома погоджується. Мені приємно те, що він так просто все обговорює і дає мені можливість обирати самій. 

Після вечері він збирає посуд і засовує все у посудомийку. Далі ми йдемо на другий поверх, де розташовані кімнати. Він несе мою сумку з речами, а я йду слідом.

Моя спальня дуже гарна та простора. У світлих тонах і з панорамним вікном, з якого видно сад. 

– Моя кімната навпроти. Ванна в кінці коридору. Ще одна є на першому поверсі, – пояснює. 

– Добре, – киваю. – Тоді я в душ і спати.

– Так швидко? – дивується. – Можеш фільм у вітальні подивитися або територією прогулятися. 

– Я подумаю. Дякую тобі, – Рома залишає мою кімнату, а я сідаю на ліжко, яке виявляється дуже м’яким як пір’їнка. Хочу спробувати полежати на ньому, тому вмощуюсь зручніше. 

Кілька хвилин лежу, розглядаючи стіни та стелю, а тоді відчуваю, як очі починають злипатися. Розумію, що треба встати, щоб не заснути, але зробити це не вистачає сил. 

Засинаю швидко, так і не прийнявши душ і не прогулявшись територією. Ну нічого, душ прийму пізніше, а от прогулянку проведу завтра. Наодинці, коли Рома на роботу поїде. 

Прокидаюсь, коли в кімнаті темно і горить лише нічник. Не знаю, коли Рома його увімкнув, та ще й пледом мене накрив. Схоже, заходив перевірити, чого це я не виходжу, а я тут сплю без задніх ніг. 

На годиннику перша ночі, а спати більше не хочу. Сідаю і думаю, що далі робити. Піти на прогулянку – не варіант, адже я зовсім не знаю території. Саме тому вирішую піти вниз і подивитися телевізор. Може, знайду в холодильнику щось смачненьке до фільму.