Розділ 10

Наш шопінг закінчується досить швидко. Списавши все на погане самопочуття, залишаю маму і сестру в кафе, а сама їду… до Роми! Вирішую не відкладати в довгий ящик нашу розмову та озвучити йому свою відповідь на пропозицію одружитися. 

Коли заходжу у видавництво, накриває хвилювання. Я не впевнена, чи правильно роблю, але розумію, що іншого виходу просто немає. Мені зараз не про свої почуття треба думати, а про дітей. Їх двоє. І їм необхідний тато. 

У приймальні в Роми нікого немає, тому одразу йду до його кабінету. Відчиняю двері та переступаю поріг. Тільки от зовсім не очікую побачити практично любовну сцену. 

Доволі гарна дівчина років двадцятип’яти сидить своїм задом на столі у Роми, а він розглядає її знизу вгору, сидячи на своєму робочому місці. Я не дурна і розумію, що таким чином вона хоче його спокусити, або ж уже це зробила, але я все наламала. 

– Привіт! Я невчасно? – збентеження від цієї картини не відчуваю. Навпаки – роздратування. Виходить у Роми є подружка? І чому це так мене дивує?

– Привіт! – видно, що Рома здивований. Він підводиться на ноги та обходить стіл з іншого боку, щоб не перетинатися з дівчиною. – Чому ти тут? Сталося щось? 

– Поговорити хотіла, – кажу. – А це хто? – киваю на дівчину, яка нарешті відліпила свій зад від столу і підвелась на ноги. Її коротенька спідниця підстрибнула, і мені добре видно краї панчіх. Схоже, вона збиралася спокусити Рому, але я так невчасно зайшла. Або вчасно… 

– Мене звати Маріанна, – говорить дівчина і розглядає мене ревнивим поглядом. Я ж, своєю чергою, також її роздивляюсь. Білявка з блакитними очима. Ну просто янголятко! 

– Я Аріна, – кажу. 

– Маріанна – моя подруга, – пояснює Рома, а я хмикаю. Все це було б дуже смішно, якби ця дівчина мене не дратувала. Видно, що вона себе подругою не вважає і прийшла сюди з конкретною метою – спокусити Рому. 

– Дуже близька, – білявка кокетливо торкається плеча Роми, а він напружується. Видно, що вона хоче позначити свою територію, але ще не знає, який сюрприз її чекає. 

– Ромо, ми можемо наодинці поговорити? Це щодо твоєї пропозиції, – кажу, і очі Маріанни миттєво загоряються цікавістю. 

– Що за пропозиція, Ромочко? – цікавиться дівчина.

– Це особисте, – стримано відповідає. 

– Але ж ми друзі. Хіба між нами є таємниці? – мене добряче дратує ця п’явка. Вона що, по-нормальному не розуміє, що час валити звідси? Ну якщо ні, то я допоможу! 

– Я вагітна від Роми й ми збираємось одружитися, – випалюю на одному подиху. 

Бачу, як різко блідне дівчина. Такого вона явно не очікувала. А от Рома стоїть незворушно і ніяк не реагує. Я думала, що він зрадіє, усміхнеться, але нуль реакції – це якось дивно. 

– Ромо, це правда? – голос Маріанни тремтить. 

– Так, – відповідає. 

Білявка хмуриться ще більше, розглядає мене ненависним поглядом і швидко залишає кабінет. Вона не приховує того, що їй це не подобається, але зараз мене не ця дівка хвилює, а сам Рома. 

– Ти не радий? – питаю і сідаю в крісло. 

– Чому ж… Радий, – відповідає і сідає навпроти мене. – Чому ти змінила свою думку? Ти ж нічого до мене не відчуваєш.

– Я роблю це заради дітей, – відповідаю. – Ну а ми з тобою не чужі. Якось та й обживемось на одній території. 

Рома мовчить кілька секунд, обмірковуючи щось. Він стукає пальцями по столу, а мене починає дратувати його стриманість. Таке відчуття закрадається, що Рома не радий і сподівався, що я відмовлюсь. А що, коли між ним і цією Маріанною щось, а я тут усі карти їй відкрила?

– Якщо ти не проти, я займусь усіма приготуваннями до весілля, – говорить Рома. – Ти хочеш велике свято? 

– А ми не можемо просто тихо розписатися? – питаю. 

– Без гостей? – дивується. 

– Я можу подругу покликати, – кажу. 

– А батьки? 

– У нас не дуже хороші стосунки, – сухо відповідаю. Не буду ж я пояснювати Ромі, що моя мама повернута на грошах, а сестра не далеко від неї втекла. 

– Я тебе зрозумів, – Рома киває, а тоді підводиться і йде до свого робочого місця. Дістає з шухляди якісь ключі та пише щось на клаптику паперу. – Ось, – кладе переді мною ключі та записку, на якій вказана якась адреса. – Ти можеш переїхати до мене, коли тобі буде зручно. 

– Так просто? – беру в руку ключі й повірити не можу, що це зі мною відбувається. 

– А чого тягнути? Ти вагітна від мене. Погодилася стати моєю дружиною. Далі – переїзд та одруження. 

Ховаю ключі та записку в сумку, а сама підводжусь на ноги. Чомусь починаю хвилюватися від думки, що буду жити разом з Ромою на одній території. 

– Ти впевнений, що ми все правильно робимо? – питаю перед тим, як залишити кабінет.

– Зараз нам про дітей треба думати, а не про власний комфорт. Тому так, я впевнений, що ми все робимо правильно. 

Залишаю кабінет Роми з двоякими відчуттями. По-перше, мені здавалося, що він відреагує більш бурхливо, але цього не сталося. У мене починає з’являтися думка, що він і справді вже давно мене не кохає. Чомусь вона мені не подобається.