Розділ 4

.

Навмисне надто довго збираюсь на зустріч із Ромою. І як би впевнено не переконувала себе, що та ніч ніяк на мене не вплинула – все одно ніяково з’являтися перед ним. Дорогою ще й у затор потрапляю і вперше у житті радію цьому. 

Хай там як, пункту призначення я таки дістаюсь. Заходжу у приймальню і зустрічаю там Олесю – помічницю директора. 

– Ти довго, – дівчина переглядає якісь папери й виглядає заклопотаною. Схоже, Рома спуску працівникам не дає. 

– У затор потрапила. Що там по контракту? – питаю у неї. 

– Неточність якась. Запитай про це у нового боса. У мене й так справ по горло, – бурчить Олеся. 

Мені нічого не залишається, як йти до кабінету Роми. Спочатку хочу постукати, але вирішую зайти так. Тягну на себе двері, переступаю поріг і зустрічаюсь з ним поглядами. 

– Я думав, що ти не приїдеш, – він усміхається, а от мені зовсім несмішно. Стою як дурепа і не можу опанувати себе. Ще й так невчасно минула ніч перед очима пробігає з найбільш яскравими моментами.

– У затор потрапила, – кажу сухо і прямую до столу. Сідаю навпроти нього і чекаю пояснень. – То що там з контрактом? 

– Ось, – передає мені папери. – Переглянь, чи все правильно. 

Пробігаюсь очима по контракту і розумію, що Рома збільшив кількість примірників і мою винагороду за книгу. Це, звісно, добре, але я не можу второпати, з чого така щедрість.

– Ти змінив суму моєї винагороди, – кажу, піднявши на нього погляд.

– Саме так, – киває. – А що? Ти проти? 

– Ні, але… Не розумію, з чого така щедрість, – кажу, як є.

– Хочу, щоб наша співпраця була довгою та продуктивною. А що найкраще мотивує автора, як не винагорода? 

І то правда. А я чомусь подумала, що таким чином Рома оплачує мені ту ніч, що ми разом провели. Схоже, я зовсім збожеволіла!

Підписую контракт і розумію, що треба негайно сідати за нову книгу. Терміни невеликі, тому не варто затягувати з цим. Повертаю папери Ромі та підводжусь на ноги. Хочу йти, але його голос зупиняє мене:

– Може, пообідаємо разом? 

– Не думаю, що це хороша ідея, – кажу. – До зустрічі, Ромо!

– Бувай!

Залишаю кабінет, а тоді й будівлю видавництва. Ну що ж, я цю зустріч пережила, отже, не все так жахливо. Ми з Ромою побачимось лише через місяць, коли я принесу готовий твір на розгляд. Не думаю, що він знову шукатиме зі мною зустрічі. Думаю, що зрозумів уже – між нами нічого не може бути. 

Сідаю в салон автомобіля і збираюсь їхати до Ліки, але в сумці починає дзвонити телефон, тому спочатку відповідаю на дзвінок. 

– Слухаю, мамо! 

– Це правда? Ти кинула Дениса? – кричить у слухавку, а я кривлюсь. Схоже, мій колишній встиг нажалітися моїй матері. 

– Денис тобі розповів? – питаю стримано.

– А хто ж іще? Рідна донька мовчить як партизан! – цідить. – Що такого могло статися, що ти кинула такого хорошого хлопця?

– А цей чудовий хлопець тобі не сказав? – фиркаю. – Як так?

– Аріно, не зли мене! – цідить мама. – Чому ти кинула Дениса?

– Він зрадив мене зі своєю помічницею, – кажу. – І тепер вона вагітна від нього.

– Оу… – мама явно здивована і розгублена. – А він цього не сказав. Присягався, що кохає лише тебе.

– Ось бачиш як буває, – продовжую. – Тому закриймо тему з Денисом назавжди. Краще скажи, як ви там.

– Та що нам буде! – бурчить. – Усе, як завжди. Скоро Даша повертається з Америки. Хоче тут роботу шукати. Все-таки додому хочеться. А ти коли приїдеш? 

Ну ось, знову запитання, на яке у мене немає відповіді. Я з’їхала від батьків, щойно мені стукнуло вісімнадцять, і кожен мій візит додому – це як перевірка на стресостійкість. Мама вміє дістати питаннями й не забуває навчити мене як жити. 

– У мене зараз контракт із видавництвом, тому не впевнена, що буде час, – кажу. 

– У тебе завжди справи, – невдоволено бурчить мама. – А як же сестра? Ви стільки часу не бачились!

– Я спробую приїхати на якісь вихідні, – кажу. – Але нічого обіцяти не буду.

– Ну добре. Ти ж знаєш, що я не відчеплюсь, поки не приїдеш, – додає мама.

– Знаю, – бурчу. Але всіма можливими способами буду відтягувати цю поїздку. Власні нерви мені дорожчі.

Повернувшись у квартиру Ліки, одразу берусь за новий роман. Потрібно кудись виплеснути емоції, а написання нової історії неабияк у цьому допомагає. Поки Ліки немає, я ще й квартиру шукаю, яку можна орендувати. 

Я знаю, що подруга ніколи мене не прожене, але не хочу створювати їй дискомфорт. Все-таки у неї своє життя і, можливо, стосунки. Те, що сьогодні у неї немає хлопця, не означає, що завтра він не з’явиться. 

Переглянувши всі пропозиції, тільки настрій собі псую. Усі, що є, мені не підходять, отже, треба ще трохи зачекати.

Сьогодні Ліка додому не повертається, а я тільки переконуюсь у своїх здогадках. Потрібно шукати нове житло і не зупинятися.