Глава 27.

Увійшовши у приймальню Світлани Єгорівни, Денис із Каріною чемно привіталися з її секретаркою Тетяною. Побачивши, що вони тримаються за руки, дівчина спочатку округлила очі від подиву, але потім посміхнулася. Світлана Єгорівна рукою вказала Денису і Каріні в бік свого кабінету, а потім зайшла слідом за ними та зачинила двері.

— Наскільки розумію, вас можна привітати? — з посмішкою запитала вона.

— Так, ми з Каріною почали зустрічатися, — спокійно сказав Денис.

— Я так і зрозуміла! — Світлана Єгорівна весело дивилася на них. — І ти, синку, вирішив одразу ж повідомити про це всім співробітникам «Цитруса»?

— Я подумав, що так буде краще. Нам нема чого приховувати.

— Це правильне рішення, — погодилася Світлана Єгорівна. — Я дуже рада за вас!

— Дякую! — Денис подивився на Каріну.

— Іди працюй, синку! Наскільки пам'ятаю, у тебе сьогодні зустріч об 11:00, — звернулася до нього Світлана Єгорівна. — А ви, Каріно, залишіться. Мені потрібно з вами поговорити.

Денис поцілував дівчину в щоку та вийшов із кабінету. Каріна залишилася наодинці зі Світланою Єгорівною. Начальниця сіла за стіл і вказала дівчині на стілець навпроти себе.

— Я така рада, що ви повернулися, Каріно! — з посмішкою сказала Світлана Єгорівна. — Мені дуже не вистачало вас протягом цих двох тижнів.

— Я теж сумувала за роботою.

— Як ви з'їздили до мами?

— Дякую, добре.

— Ви вже сказали їй, що зустрічаєтеся зі своїм директором? — м'яко запитала Світлана Єгорівна.

— Ні... — дівчина зніяковіла. — Ми почали зустрічатися тільки вчора і...

— Каріно, ви сама чарівність, коли червонієте! — засміялася Світлана Єгорівна.

— Я розумію, що наші стосунки з Денисом суперечать всім правилам субординації, — тихо промовила Каріна.

— Правила для того й існують, щоб їх порушувати, — хитро посміхнулася їй Світлана Єгорівна. — Але я б хотіла у вас запитати... Ви кохаєте його?

— Дуже! — Каріна вимовила це дуже щиро, дивлячись начальниці в очі.

— Тоді не переживайте ні про що! Знаєте, як він сумував за вами! Це було дуже помітно. Я із самого початку знала, що ви створені один для одного.

— Я боюся, що інші співробітники будуть засуджувати нас за такі відносини.

— Можливо, деякі люди будуть косо дивитися у ваш бік... Але тільки спочатку. Потім всі звикнуть до цього! І судячи з того, що я бачила сьогодні вранці, співробітники нашого відділу маркетингу дуже раді за вас із Денисом.

— Я дуже переживала за його репутацію, — промовила Каріна. — Я навіть подумала, що мені краще звільнитися...

— І думати про таке не смійте! — суворо перебила її Світлана Єгорівна. — Де я ще знайду таку розумну помічницю? Ну, добре! Ідіть поки що до себе, я покличу вас трохи пізніше. Потрібно обговорити кілька нових проектів.

— Дякую вам, Світлано Єгорівно, — посміхнулася їй Каріна. — Ви завжди дуже добре ставилися до мене!

— Нема за що, моя дівчинко! Іди, працюй. І знай — я думаю, що ти найкраще, що могло трапитися в житті Дениса.

Світлана Єгорівна виявилася права. Кілька днів поспіль співробітники «Цитруса» спостерігали за Денисом і Каріною та здивовано перешіптувалися, але потім почали звикати бачити дівчину поруч з директором. Тепер Денис щоранку заїжджав за нею і вони разом їхали в офіс. Вечорами від теж майже завжди забирав її з роботи. А ще вони часто ходили на побачення та насолоджувалися товариством один одного. Вікторія мовчки спостерігала за цим, відчуваючи глибоке пригнічення, але зробити нічого не могла. Вона дуже сподівалася, що інші співробітники будуть засуджувати ці стосунки, тому вони не триватимуть довго. Але час ішов і вже навіть Людмила говорила, що не сумнівається у серйозності намірів Дениса на рахунок Каріни.

Зима закінчувалася. Настала відлига і сніг на вулиці почав стрімко танути. Каріна стояла з чашкою гарячого чаю біля величезного вікна офісу та задумливо дивилася, як на місто, сховане за холодною ширмою дощу і туману, опускаються сутінки. Робочий день майже закінчився і співробітники вже почали розходитись по домівках. Вдень Денис поїхав на зустріч з партнерами та ще не повернувся. Дівчина дуже чекала його і з посмішкою думала про те, як вони проведуть цей вечір. Сьогодні була п'ятниця, а отже завтра вони зможуть зустрітися ще і вдень.

— Брр, яка там холоднеча! — промовила Вероніка, підходячи до подруги. — Ще й цей дощ з самого ранку.

— Так, погода не з приємних, — погодилася Каріна.

— Видивляєшся Дениса? Наші вже всі пішли додому. Я теж збираюся.

— Ти йди, а я залишуся. Ми з Денисом домовилися, що я почекаю його в офісі. Він обіцяв повернутися до кінця робочого дня.

— Не хоче, щоб ти сама добиралася додому за такої погоди? Він дуже піклується про тебе.

Каріна посміхнулася та почула, що у неї дзвонить телефон. Вона швидко підбігла до свого столу та взяла слухавку:

— Алло!

— Привіт, моя дівчинко! — пролунав із динаміка лагідний голос Дениса. — Я вже майже біля «Цитруса». Збирайся і виходь. На вулиці сильний дощ, тому я тебе буду чекати одразу біля входу.