Глава 22.

Каріна і Денис знаходили величезне задоволення у спілкуванні один з одним. Вони багато сміялися, часто дискутували на робочі теми, обговорювали деталі рекламної стратегії. Вони відчували, що їх нестримно тягне один до одного, але не наважувалися перевести свої відносини на інший рівень. Тому між ними встановилися дуже добрі та позитивні відносини. Денис більше не намагався поцілувати її, а Каріна теж не наважувалася першою проявити ініціативу. Але майже всі, хто бачив їх разом, відразу помічали, яким щастям сяють їхні очі.

До Нового Року залишалося трохи більше як тиждень. Денис із Вікторією обговорили найкращу дату для новорічного корпоративу і призначили захід на останню робочу п'ятницю року. Денису не терпілося запросити Каріну піти разом. В останні пару днів він був дуже зайнятий безліччю справ, але помітив, що дівчина часто ставала якоюсь засмученою. Її погляд раптом робився сумним, але коли вона бачила, що Денис помічає її смуток, то прикидалася веселою. Він не міг знайти причину такої поведінки, але почав тривожитися.

Визначившись із датою корпоративу, Денис йшов по коридору офісу, коли побачив Каріну, що виходила з ліфта. Вона теж побачила його і підійшла ближче.

— Привіт! — кивнула йому дівчина.

— Добре, що я тебе зустрів, — посміхнувся їй Денис і відвів дівчину убік. — Є розмова.

— Правда? — посміхнулася Каріна. — Тільки давай я спочатку віднесу Світлані Єгорівні ці матеріали з відділу поліграфічної реклами. Вона просила їх принести якомога швидше, не хочу змушувати її чекати.

— Так звісно. Зайдеш потім до мене?

— Добре, я прийду, — посміхнулася Каріна.

Денис провів її поглядом і пішов до себе в кабінет. Дівчина прийшла до нього через 15 хвилин.

— Ну, так що там у тебе за розмова? — запитала вона, зупиняючись посередині кабінету.

— Ми з Вікою визначили дату корпоративу. Він відбудеться в останню робочу п'ятницю цього року.

— Отже, 28 числа? — Каріна раптом перестала посміхатися та опустила очі.

— Так, — Денис підійшов до неї зовсім близько. — Підемо туди разом?

— Вибач, я не можу.

— Чому?

— Є причина...

Денис помітив, що дівчина перестала посміхатися та опустила очі. Він пригорнув Каріну до себе та пальцем підняв її підборіддя, змушуючи подивитися собі в очі.

— Каріно, що з тобою? — тихо запитав Денис.

— Нічого все нормально.

— Останні пару днів ти сама на себе не схожа, — Денис лагідно провів рукою по її волоссю, прибираючи з лиця Каріни неслухняні локони. Його долоня затрималася на щоці дівчини. — Розкажи мені, що сталося?

— Я не можу піти з тобою на корпоратив тому, що їду до мами у четвер, — вимовила дівчина. — Вона живе у невеликому містечку, далеко звідси.

— Чому ти їдеш саме у четвер?

— Я повинна бути поруч із мамою 28 числа, обов'язково.

— У твоєї мами якесь свято?

— Ні, навпаки... — Каріна продовжувала дивитися на Дениса, а її сірі очі світилися сумом. — Розумієш... У цей день буде рівно 15 років як... Загинув мій батько...

— Твій батько? — перепитав Денис. — Який жах! Але як?

— Не питай нічого зараз, гаразд? — очі дівчини стали ще сумнішими. — Просто обійми мене, будь ласка...

Денис пригорнув дівчину до себе, продовжуючи погладжувати її по волоссю. Каріна притиснула голову до його грудей і заплющила очі. Кілька хвилин вони стояли в тиші. Коли Каріна відчула, що трохи впоралася з емоціями, вона відсторонилася від нього.

— Пробач, я не знав, — сказав Денис.

— Все нормально, — Каріна спробувала посміхнутися. — Тільки, будь ласка, не розповідай нікому причину мого від'їзду... Не хочу розпитувань.

— З цього приводу не хвилюйся. Ти точно не хочеш розповісти мені?

— Я обов'язково розповім тобі. Але зараз для цього не найкращий час і місце. Не думай, що я тобі не довіряю або ще щось на кшталт того... Просто мені важко зараз говорити про це.

— Хочеш, я поїду з тобою?

— Не потрібно. Я хочу, щоб ти весело провів час на корпоративі, та й співробітники не зрозуміють твого від'їзду. А я в цей день люблю побути сама. Мені так легше…

— Ти впевнена?

— Так... І ще, я залишуся з мамою на всі новорічні свята. Світлана Єгорівна не казала тобі? Я написала заяву на двотижневу відпустку до 15 січня.

— Так, вона мені сказала. Отже, ми не побачимося майже три тижні? Я теж буду у батьків до Різдва.

— Я буду сумувати за тобою, Денисе. Але свята пройдуть швидко і ми знову зустрінемося.

— Я також буду сумувати. І я буду телефонувати тобі, — пообіцяв Денис. — По кілька разів на день.

— Добре, — Каріна посміхнулася йому. — Я піду, мені ще потрібно переробити купу справ сьогодні.

Каріна відійшла на кілька кроків, але помітивши, що Денис сумно дивиться на неї, знову підійшла до нього впритул. Поклавши руки йому на плечі, дівчина знову притиснулася до директора і ніжно поцілувала його в щоку.