Глава 17.

Каріна продовжувала сидіти в салоні автомобіля. Навколо було темно, тільки попереду було видно невелику ділянку дороги — Денис не вимкнув фари. Дівчині стало нестерпно залишатися одній, тому вона вирішила вийти з машини. Подивившись у тому напрямку, куди пішов Денис, вона одразу знайшла очима його силует серед дерев, що росли на узбіччі. Намагаючись не перечепитися об щось у темряві, дівчина стала обережно пробиратися до директора. Він стояв до неї спиною і тільки підійшовши ближче Каріна зрозуміла куди він дивиться.

Вони стояли на невеликому пагорбі, з якого відкривався прекрасний краєвид на річку. На іншому березі яскраво сяяли вогні міста, але тут було дуже тихо та ніщо не порушувало зимового сну, в який вже впала природа навколо. Каріна підійшла до Дениса та кілька хвилин нерухомо стояла поруч із ним, милуючись далекими вогнями міста.

— Як гарно! — прошепотіла вона.

— І тихо, — додав Денис. — Нікого навколо...

— Навіщо ми приїхали сюди?

— Я завжди приїжджаю на це місце, коли хочу побути на самоті, заспокоїтися або зібратися з думками.

— Отже, мені не варто було виходити з машини...

— Каріно, чому ти одразу не сказала мені? Про вчорашнє? — раптом запитав Денис.

— Я не знаю... — дівчина злегка розгубилася. Він вперше звернувся до неї на «ти». — Напевно, я була налякана...

— Я розумію це. Але він напав на тебе... Чому ти не попросила мене про допомогу?

— Я вирішила, що повинна розібратися з цим сама.

— Ти не довіряєш мені?

— Справа не в цьому…

— Я не розумію, чому ти не розповіла мені все одразу? Ти боялася, що я тебе звільню? Або ще гірше — змушу погодитися на пропозицію цього мерзотника?

— Я просто не хотіла, щоб ти втратив цей контракт. Не хотіла, щоб постраждала твоя репутація.

— Та до дідька той контракт! До біса мою репутацію! — вигукнув Денис. — Ти хоч розумієш, що ти мало не звільнилася через примху якогось негідника?! І це сталося лише тому, що ти ніколи не бажаєш просити мене про допомогу. Навіть коли відчайдушно її потребуєш! Тобі настільки нестерпна думка, що я можу заступитися за тебе?!

— Ні, просто... — дівчина запнулася. — Якщо чесно, то я не думала, що ти будеш заступатися за мене.

— Он як! А що ти думала? Що я спокійно тебе звільню та навіть не спробую з'ясувати, чому одна з моїх найкращих працівниць раптом приходить до мене майже у сльозах і просить підписати її заяву про звільнення?

— Я не думала, що тобі так захочеться з'ясувати причину.

— Це означає, що ти зовсім не помічаєш, як я до тебе ставлюся...

Денис вимовив цю фразу дуже спокійно, але в його голосі Каріна почула такий смуток, що її серце стислося. Вона зрозуміла, наскільки сильно образила його тим, що не довірилася йому із самого початку цієї жахливої ​​ситуації з «Дорстоном». На хвилину між ними повисла пауза.

— Денисе, — вона легенько доторкнулася рукою до рукава його пальто, але він не повернув голову. — Денисе, не мовчи. Будь ласка! Накричи на мене, як сьогодні у кабінеті або навіть дужче... Можеш навіть звільнити мене... Тільки не мовчи! Будь ласка...

Бачачи, що він не реагує на її слова, Каріна знову почала схлипувати. Вона ненавиділа себе та їй було боляче бачити, що Денис так холодно до неї ставиться. Він навіть не дивиться на неї. Напевно йому нестерпно її бачити. Дівчина почала відходити назад. Вона зробила кілька кроків та раптом необережно натрапила в темряві на лежачу під деревом гілку та впала у м'який сніг. Вставати їй не захотілося. Вона дуже втомилася і хотіла тільки одного — щоб Денис знову став таким же як раніше. Але тепер він більше ніколи не захоче навіть просто подивитися їй в очі. Ця думка була настільки болісною, що дівчина почала по-справжньому плакати.

Денис почув звук падіння та озирнувся. Побачивши, що Каріна сидить на землі, він підбіг до неї та підхопив за талію, допомагаючи підвестися на ноги.

— Каріно, ти не забилася? — він намагався змахнути сніг з її одягу. — Тут дуже гострі гілки, вони можуть подряпати тебе...

— Мені однаково...

— Не кажи так! Нумо, не плач, не треба! Ти теж мені вибач... Я бачив, як Андрій дивився на тебе вчора, але нічого не зробив. Мені слід було одразу розтлумачити йому що до чого. Але я, дурень, промовчав... Оскільки тоді мені все ще хотілося підписати з ним цей чортів контракт.

— Якби не я, то у тебе б вийшло, — схлипувала Каріна. — Я все зіпсувала... З моменту нашої зустрічі я приношу тобі одні нещастя...

— Це неправда... Іди сюди, тобі потрібно заспокоїтися...

Денис притиснув її до себе та почав лагідно погладжувати рукою по спині. Каріна обхопила його руками, уткнувшись носом у його плече. Вона не хотіла його відпускати. Які у нього теплі обійми! Дівчина відчувала його теплі руки навіть крізь пуховик і не дивлячись на те, що на вулиці був мороз.

— Якщо Вікторія Анатоліївна дізнається про те, що трапилося, вона влаштує в «Цитрусі» скандал і звинуватить у всьому мене... І цього разу вона матиме рацію, — схлипувала Каріна.

— Віку я беру на себе, — прошепотів їй Денис.