Глава 15.

Каріна не могла зараз думати ні про що. Повернувшись до офісу, вона майже ні з ким не розмовляла. Вероніка пробувала розпитати її, але Каріна сказала, що керівництво «Дорстона» ще не прийняло остаточного рішення. Щоб пояснити своє мовчання, дівчина послалася на втому. Вероніка із розумінням кивнула їй та більше не чіплялася до Каріни з питаннями.

Повернувшись додому, Каріна довго ходила по квартирі. На неї вперше напали так нахабно, тому вона все ще була шокована поведінкою Андрія. Дівчина змогла трохи заспокоїтися тільки після того, як прийняла заспокійливе. Вона сіла на канапу і замислилася. Погодитися на цю огидну пропозицію було неможливо. Але якщо відмовитися, то репутація «Цитруса» може серйозно постраждати. Не кажучи вже про втрачений прибуток. Денис та всі інші співробітники так старанно працювали над цим проектом... А Каріна ні на секунду не засумнівалася, що Андрій Володимирович виконає свою погрозу, отримавши її відмову. Вихід був тільки один... Від самої лише думки про це дівчина відчула глухий біль в грудях, але інших варіантів вона не бачила.

Вночі Каріна майже не спала. Вона вже знала, як саме вчинить, але не могла заснути. Дівчина перебирала у пам'яті всі моменти своєї роботи у «Цитрусі». Вона так дивно потрапила на роботу до цієї компанії. А це чудове знайомство з Денисом... Він допоміг їй отримати цю роботу і завжди був поруч у скрутні моменти. Він навчив її ніколи не здаватися та вірити у власні сили. А ще він допоміг їй забути Олексія... І знову закохатися... Вона просто не має права зруйнувати його репутацію.

Приїхавши до офісу наступного дня, Каріна поводилася як завжди. Тональний крем допоміг їй вміло приховати синці під очима після безсонної ночі. Дівчина зайнялася своїми звичайними обов'язками. Вона знала, що Денис приїде до офісу тільки в обід — він збирався провідати Світлану Єгорівну та розповісти їй подробиці вчорашньої зустрічі. Отже, до обіду можна успішно закінчити всі незавершені справи.

За годину до обідньої перерви Каріна побачила Дениса — він йшов по коридору у свій кабінет та виглядав веселим. Дівчина провела його поглядом і глибоко вдихнула. Потрібно наважитися, інакше «Цитрус» не отримає контракт із «Дорстоном». Каріна дістала із сумочки візитку Андрія Володимировича, взяла свій телефон і вийшла у коридор. Відійшовши у безлюдний куточок, де її навряд чи хтось міг почути, дівчина набрала вказаний на візитці номер. Через пару гудків вона почула у слухавці чоловічий голос:

— Алло!

— Добридень! Андрій Володимирович? — перепитала Каріна.

— Так! Хто це?!

— Це Каріна. Ми з вами бачилися вчора... На діловій зустрічі.

— Ааа... Привіт, крихітко! Ну, що ти вирішила?

— Я телефоную сказати вам, що звільняюся з «Цитруса». Мені байдуже, підпишете ви цей контракт чи ні! Ви будете ідіотом, якщо відмовитеся від пропозиції Дениса Олександровича. Але навіть якщо відмовитеся — нічого не доб'єтеся. Я не дозволю такому мерзотнику, як ви, маніпулювати мною!

— Ти дійсно звільняєшся? Врахуй, дитинко, я обов'язково перевірю правдивість сказаного тобою. І якщо дізнаюся, що ти обдурила... «Цитрусу» буде дуже непереливки. Ну і дурепа ж ти, Каріно! За своєї ж дурості втрачаєш гарну роботу... Може все ж таки передумаєш?

— Йди до дідька! — Каріна натиснула на відбій та деякий час уривчасто дихала, намагаючись впоратися з емоціями.

Половина справи була зроблена і відступити тепер було неможливо. Заспокоївшись, Каріна повернулася у кабінет. Вероніка та Сніжана вже збиралися йти обідати та покликали її з собою, але дівчина відмовилася, сказавши, що має важливу справу. Вона розуміла, що коли співробітники відділу маркетингу повернуться з обідньої перерви, то її вже не буде тут. Але Каріна не хотіла нічого їм говорити, щоб уникнути розпитувань. Коли всі пішли на обід, вона дістала із шухляди свого столу написану вранці заяву на звільнення та вирушила до кабінету Дениса.

Людмила теж пішла на обідню перерву, тому в приймальні було порожньо. Каріна підійшла до дверей кабінету начальника і тихенько постукала у двері.

— Хто там? — почула вона його бадьорий голос. — Заходьте!

Дівчина відкрила двері та увійшла. Вона зупинилася на вході, акуратно причинивши за собою двері.

— Денисе Олександровичу, доброго дня! — Каріна намагалася говорити спокійно, але її голос злегка тремтів. — Ви не приділите мені кілька хвилин?

— Каріна? — Денис явно не очікував побачити дівчину, але одразу піднявся з-за столу і підійшов до неї. — Звичайно, я вас слухаю.

— Світлана Єгорівна все ще на лікарняному, я не хочу її турбувати. Тому прийшла до вас. Я вирішила... Загалом, ось... — вона простягнула йому свою заяву.

Денис взяв із її тремтячих рук аркуш і прочитав написане. Посмішка миттєво зійшла з його губ, а обличчя стало серйозним. Він насупився та подивився на дівчину.

— Каріно, я не розумію... Чому ви вирішили звільнитися?

— Там написано... Я хочу піти за власним бажанням. Я зрозуміла, що маркетинг — це не моє...

— Що за дурниця? Коли ви прийняли таке рішення?

— Вчора. І це обдумане рішення. Я дійсно хочу піти.

— І ви думаєте, що я вас так просто відпущу?

— Денисе Олександровичу, будь ласка, підпишіть мою заяву, — Каріна відчувала, що втрачає над собою контроль, а її очі вже наповнювалися слізьми. — Дозвольте мені піти. Так буде краще для всіх, — вона опустила очі.