Розділ 18

Після обіду всі вийшли у двір.
Чоловіки розпалювали мангал, діти бігали газоном, а жінки накривали стіл для десерту.
Софія допомагала сестрі на кухні.
Максим саме наливав лимонад, коли почув за спиною знайомий голос.
— Максиме, можна тебе на хвилинку?
Це був двоюрідний брат Богдана — Андрій.
Вони відійшли трохи далі від будинку.
Андрій кілька секунд мовчав, а потім запитав:
— Ти серйозно?
— Про що саме?
— Про Софію.
— Абсолютно.
Андрій важко зітхнув.
— Ти молодий, успішний чоловік. Навіщо тобі жінка, яка старша за тебе на десять років?
Максим спокійно дивився йому в очі.
— Бо я її кохаю.
— Кохання минає.
— Якщо ти так думаєш, мені шкода.
— Мине кілька років, і ти пошкодуєш.
Максим похитав головою.
— Знаєш, про що я можу пошкодувати?
— Про що?
— Якби зараз послухав тебе й відмовився від жінки, без якої вже не уявляю свого життя.
Андрій нічого не відповів.
У цей момент двері будинку відчинилися.
Софія вийшла на ґанок.
Вона не чула всієї розмови, але побачила серйозні обличчя чоловіків.
— Щось сталося?
Максим усміхнувся й одразу підійшов до неї.
— Нічого такого, з чим ми не впораємося.
Він узяв її за руку.
Не ховаючись.
Не озираючись.
Саме в цей момент до них підійшов Богдан.
Він перевів погляд з Андрія на Максима і все зрозумів.
— Андрію, — спокійно сказав він, — я знаю Софію все своє життя. І я знаю Максима. Якщо є людина, якій я можу довірити свою хрещену маму, то це саме він.
Запала тиша.
Мама Богдана, яка стояла неподалік, тихо промовила:
— Найголовніше, що вони щасливі. А решта — не наша справа.
Андрій опустив очі.
— Пробачте... Мабуть, я справді не мав права судити.
Софія відчула, як Максим легенько стиснув її долоню.
Вона подивилася на нього.
— Дякую.
— За що?
— За те, що не дозволив мені залишитися самій.
Максим усміхнувся.
— Я ж обіцяв. Відтепер ми все проходимо разом.
І вперше за багато років Софія зрозуміла: поруч із цим чоловіком їй більше не потрібно ні від кого захищатися.
Бо тепер у неї був дім.
І цим домом став Максим.