Розділ 16

Минув ще тиждень.
Софія більше не ховалася.
Але й не дозволяла Максиму наблизитися.
Вона відповідала на повідомлення, іноді брала слухавку, проте кожну розмову закінчувала першою.
Максим зрозумів: якщо він зараз промовчить, то може втратити її назавжди.
Того вечора він подзвонив.
— Софіє, мені потрібно тебе побачити.
— Максиме...
— Будь ласка. Це важливо.
Після довгої паузи вона тихо відповіла:
— Добре.
Вони зустрілися в тому самому парку, де вперше довго гуляли після знайомства.
Сонце вже сідало, фарбуючи небо в золотаві й рожеві кольори.
Софія підійшла повільно.
— Про що ти хотів поговорити?
Максим кілька секунд мовчав.
Потім зробив крок назустріч.
— Я більше не можу вдавати, що між нами нічого немає.
Вона опустила очі.
— Не треба...
— Треба.
Його голос був спокійним, але впевненим.
— Я не прошу тебе відповісти мені сьогодні. Не прошу обіцяти майбутнє. Я лише хочу, щоб ти знала правду.
Він узяв її за руку.
Цього разу вона не відсмикнула її.
— Я кохаю тебе, Софіє.
У неї перехопило подих.
— Максиме...
— І це не захоплення. Не вдячність. Не самотність. Це кохання.
Сльози покотилися по її щоках.
— Ти не розумієш...
— Ні. Це ти не розумієш.
Він ніжно витер сльозу з її обличчя.
— Ти весь час говориш про свій вік. А я весь цей час дивлюся лише на жінку, поруч з якою хочу прокидатися. Жінку, якій хочу дзвонити першою вранці. Жінку, з якою хочу прожити своє життя.
Софія схлипнула.
— А якщо через десять років ти зненавидиш мене?
— Тоді пообіцяй мені одну річ.
Вона здивовано подивилася на нього.
— Яку?
— Не вирішуй за мене, кого мені кохати.
Запала тиша.
Софія більше не могла стримувати сліз.
Вона зробила останній крок і міцно обійняла його.
— Я теж тебе кохаю... — прошепотіла вона. — Уже давно кохаю. Просто так боялася зруйнувати твоє життя, що мало не зруйнувала наше.
Максим обійняв її ще міцніше.
— Тоді більше не тікай.
Вона усміхнулася крізь сльози.
— Не буду.
Уперше за довгий час Софія дозволила собі не думати про цифри, чужі погляди чи страхи.
Вона просто була поруч із чоловіком, який не просив її бути молодшою.
Він просив лише бути поруч.
І саме в цю мить вони обоє зрозуміли: справжнє кохання не приходить рано чи пізно.
Воно приходить вчасно.