Розділ 11

Після тієї розмови Софія ще довго сиділа на підлозі своєї кімнати. Сльози самі котилися по щоках. Вона боялася   того, що одного дня Максим подивиться на неї і зрозуміє, що вона не така вже й молода, надто досвідчена, надто складна.
Усю ніч вона майже не спала.
Наступного дня на роботі це одразу помітила її колега й подруга Марина.
— Софіє, що з тобою? Ти ніби сама не своя.
— Просто втомилася, — спробувала усміхнутися вона.
— Ні, так не піде. Сьогодні ввечері ми їдемо в клуб. Потанцюємо, відволічемося. І ніяких відмов.
Спочатку Софія не хотіла погоджуватися, але зрештою здалася.
Увечері гучна музика, миготливі вогні й натовп людей ненадовго змусили її забути про все. Вона танцювала разом із Мариною, сміялася, хоча посмішка була трохи сумною.
Марина принесла їй коктейль.
— Розслабся хоч сьогодні.
Софія зробила кілька ковтків. Потім ще один. Вона майже не пила раніше, тому алкоголь швидко дався взнаки.
Через деякий час їй стало недобре. Голова паморочилася, а серце стискалося від тривоги.
Вона дістала телефон і, майже не думаючи, натиснула на ім'я Максима.
— Алло? — одразу почувся його стурбований голос.
— Максиме... — тихо промовила вона.
Він відразу зрозумів, що вона нетвереза.
— Софіє, де ти?
Вона назвала адресу клубу .
— Знаєш... я весь час думаю... що одного дня ти підеш... Знайдеш собі молодшу.. красивішу... Тобі буде соромно через мене...
Максим мовчки слухав, міцніше стискаючи кермо.
— Я боюся, що я тільки все зіпсую... Я не така сильна, як ти думаєш... Мені страшно...
— Софіє, послухай мене. Я вже їду до тебе. Нікуди не йди, добре?
— Ти... правда приїдеш?
— Я вже майже поруч.
За кілька хвилин чорний автомобіль зупинився біля входу до клубу.
Максим швидко зайшов усередину. Серед яскравих вогнів він одразу побачив Софію. Вона сиділа на дивані, міцно тримаючи телефон і витираючи сльози.
Він мовчки присів перед нею.
— Ну привіт, моя вперта дівчинко.
Софія підняла на нього заплакані очі.
— Ти все-таки приїхав...
— А хіба могло бути інакше?
Вона не відповіла. Лише міцно обійняла його за шию.
Максим допоміг їй підвестися, подякував Марині за те, що не залишила Софію саму, а потім обережно повів її до машини.
Усю дорогу вона дрімала, поклавши голову йому на плече, а він лише інколи дивився на неї й подумки обіцяв собі зробити все, щоб більше ніколи не бачити в її очах такого страху.