Розділ 5

Свято набирало обертів.
Після привітань і побажань музиканти заграли повільну мелодію. Кілька пар одразу вийшли на танцювальний майданчик.
Богдан, обійнявши Іванну за талію, прошепотів:
— Подивись на Максима.
— Дивлюся, — усміхнулася вона. — Він майже не зводить очей із Софії.
— І вона теж кілька разів шукала його поглядом.
Іванна тихо засміялася.
— Не втручайся. Якщо це доля, вона сама все зробить.
Та Богдан був не з тих, хто міг просто чекати.
Він підійшов до Софії.
— Хрещена, подаруй мені хвилинку.
— Слухаю тебе.
— Потанцюй із Максимом.
Вона здивовано подивилася на нього.
— Богдане...
— Просто один танець. Нічого більше.
Софія усміхнулася.
— Ти зовсім не змінився. У дитинстві теж любив усе влаштовувати по-своєму.
— То погоджуєшся?
Вона лише похитала головою.
— Добре.
Богдан одразу попрямував до Максима.
— Друже, врятуй мене.
— Від чого?
— Я пообіцяв хрещеній танець, але Іванна мене вже не відпускає. Потанцюй із нею замість мене.
Максим кинув погляд на Софію.
— Не знаю... Це буде доречно?
— Повір мені.
Не встиг він нічого відповісти, як Богдан вже підвів Софію до нього.
— Ви ж не відмовите мені в одному танці? — з легкою усмішкою запитала вона.
— Не відмовлю.
Максим обережно поклав долоню на її талію.
Софія — на його плече.
Музика лунала тихо й спокійно.
Перші хвилини вони мовчали.
— Зізнаюся, — першою озвалася Софія. — Я давно не танцювала.
— Тоді нам пощастило обом. Я теж.
Вона тихо засміялася.
— Значить, якщо наступимо одне одному на ноги, будемо винні порівну.
— Домовилися.
Їхній сміх був легким і щирим.
З іншого кінця залу Іванна непомітно спостерігала за ними.
— Бачиш? — тихо сказала вона Богдану.
— Бачу.
— Максим знову усміхається... По-справжньому.
Богдан мовчки кивнув.
Він знав свого друга багато років.
І вперше після всього, що сталося з Іванною, побачив у його очах не сум за минулим, а тиху надію на майбутнє.
А Софія, сама того не помічаючи, вже починала дивитися на Максима не як на друга свого хрещеника.
У її серці теж ледь чутно народжувалося щось нове.