Розділ 3

Після завершення хрестин усі гості вирушили до заміського ресторану.
У залі панувала тепла сімейна атмосфера. Лунали привітання, сміх дітей, дзвеніли келихи. Іванна сяяла від щастя, міцно тримаючи на руках донечку, а Богдан не приховував своєї гордості за сім'ю.
Максим сидів поруч із ними. Він дивився на маленьку похресницю й відчував дивний спокій. Колись він боявся, що не зможе змиритися з вибором Іванни. Але сьогодні зрозумів: її щастя давно перестало бути для нього болем.
У цей момент до ресторану зайшла ще одна гостя.
У залі на мить стало тихіше.
Жінка років сорока, у довгій темно-смарагдовій сукні, впевнено йшла до столу. Вона не намагалася привернути до себе увагу, але її неможливо було не помітити. Благородна постава, спокійний погляд і легка усмішка говорили про жінку, яка багато пережила, але не втратила доброти.
— Софіє! — радісно вигукнула мама Богдана й міцно обійняла сестру.
Богдан одразу підійшов до неї.
— Хрещена, як же я радий, що ти приїхала!
Вона ніжно обійняла його.
— Хіба могла я пропустити хрестини своєї першої похресниці?
Перекинувшись кількома словами з рідними, Богдан повернувся до Максима.
— Ходімо, хочу вас познайомити.
Максим підвівся.
— Максим, це моя тітка Софія. Молодша сестра мами... і моя хрещена мама.
Софія простягнула руку.
— Дуже приємно познайомитися.
— Взаємно.
Їхні долоні зустрілися лише на мить.
— Я багато чула про вас, — усміхнулася Софія. — Богдан не раз казав, що ви для нього не просто друг, а справжній брат.
Максим ніяково всміхнувся.
— Він перебільшує.
— Ні, — втрутився Богдан. — Це чиста правда.
Софія уважно подивилася на Максима.
Перед нею стояв чоловік, у якому не було показної самовпевненості. Його спокій, стриманість і щирість одразу викликали довіру.
А Максим ловив себе на думці, що давно не зустрічав жінки з такими добрими очима.
Він ще не знав навіть її історії.
Не знав, що за усмішкою Софії ховаються роки самотності.
Не знав, що ця зустріч змінить їхні долі.
А поки що вони були лише двома незнайомцями, яких випадково звело одне сімейне свято.