Еlf

Коли я говорю мовами людськими й ангольськими, та любові не маю, то став я, як мідь та дзвінка або бубон гудячий!

Що робить захід сонця прекрасним? Напевно, не тільки те, що дозволяє спостерігати картини надзвичайної краси. Час — от що ще важливо! Тинг впала, та дивилась на захід наприкінці дня. Яким був день? Приніс він їй радість або сум? Сум. Сльози не могли зупинитись, йти з очей. Люди самі зробили добру справу на благо інших або, навпаки, зробили дурний вчинок, засмутили когось? Такі думки не приходять ранком: він для надій, планів. День проходить у турботах, зайнятий справами. Коли сонце заходить за обрій, підводять підсумки. Це час міркувань про життя, про красу і вічність природи, про наше місце в ній. Недарма цей час доби тісно пов'язаний з тим настроєм душі, що надихав поетів і художників. 

І ось, Тинг лежить на землі, видно схил берега річки, освітлений золотистими сонячними променями. І її рідне прибережний містечко. Захід літа. Так, сонце почало вже сідає, і його промені яскраво висвітлюють гладь річки. Схил берега, покритий вигорілою травою. Ближче до річки розстеляється ліс. Трохи далі – стежка, що веде до будівель. Це маленький будиночок, збудований з білого каменю і має червону черепичний дах, а також церква та дзвіниця. Вони привносять в пейзаж особливий шарм і безтурботність. Ще далі в серпанку наближається вечора видніються ще вдома. Більшість споруд містечка приховано деревами і густим чагарником. Завдяки присутності сонячних променів на водній гладі створюється враження, що в річці аж ніяк не вода, а рідке золото. Річка здається безкрайньої, вся її природну силу і міць. Величний простір цього пейзажу викликає неабияке захоплення. Десь далі, інший берег річки. Він вже трохи прихований серпанком заходу, весь його вигляд і обрис злилося в єдине синювато-лілове пляма. Берег поник напередодні насувається ніч, яка незабаром перекинеться на містечко по інший бік річки. Явище наповнене спокоєм і умиротворенням. Тихий плин води і покійний захід викликають приємні враження і спогади з дитинства. Дане явище створює душевну гармонію, спокій і приносить надію.

Але не для Тинг. Для Тинг, уже не має сенсу жити. Немає мотивації. Для чого? У поганої сестри, на думку Тинг, все добре а в неї ні. Її друзів уже немає. " А може не потрібно було позбуватись батька"? Час не поверниш. Якщо дівчина зможе встати та найти в собі сили, то має бути гарним імператором. Але ні... Напевно не сьогодні. Ніколи. Ніколи щастя не буде. Тинг вирішила не ставати. Якщо смерть....отже смерть. Адже, ніякого абсолютно ніякого бажання, нема жити.  

Тим часом, Ніу та Лей, попрощавшись зі всіма, вибачившись якщо щось було не так, взяли один-одного за руки пішли додому. Скільки всього вони пережили. Через, які вагомі перешкоди вони пройшли. Проте, назавжди загубили батьків, Ніу тепер точно втратила довіру сестри. Вони залишились тільки двоє. Тепер у них нема проблем. Вони можуть, з'єднати королівства. Змінити та ввійти в історію Китаю. Династії Вей та Шу більше не вороги. Можливо, на тому світі Цао та Лю знайшли примиренння. Ніу, все ж було образливо, що не має в такій історії, щасливого кінця. Лей та вампір, стояли та милувались вечрінім Китаєм. По місті ходила поліція, скільки пригод відбулись за цю весну. Згадуючи, спогади з дитинства, як діти бігали в полі, і імператор Лю, люблячий батько... Як шкода. "Знай, тату...мені тебе дкже не вистачає. Дуже" - думала дівчина, та витерла сльозу. Лей її обійняв міцніше. 

-А знаєш, кохана, ця пркираса тобі дуже личить. Не засмучуйся, все уже позаду у нас все буде добре, - усміхнувся чоловік.

-Так, - поцілувала його. 

Постійна смуток, яка і раніше була супутником усього життя дівчини. Проте уже з сьогоднішнього дня, все зміниться. Переконував коханий.Вже давно закінчився літній день, насичений важкою працею в полі стоять зібрані копиці сіна. Після заходу сонця навколо практично нічого не видно, смертельна втома.Місячних тиха ніч, коли “пустеля дослухається богу, і зірка з зіркою говорить”. Гуляють хмари золоті. Поля просторі, німі блищать, облиті росою; Струмок дзюрчить в імлі долини, Здалека гримить  грім, Ледачий вітр в листах осики Тріпоче спійманим крилом. Мовчить і мліє ліс високий, Зелений, темний ліс мовчить. Лише іноді в тіні глибокої Безсонний лист прошелестить. Зірка тремтить у вогнях заходу, Любові прекрасна зірка, А на душі легко і свято, Легко, як у дитячі роки. 

-Пішли, люба, - мовив юнак.

Вони - такі закохані,такі щасливі. Разом, обіймаючись заснули. Все відбувалось дуже добре, також було зібрання і молоді сказали народу, тепер царства з'єднуються, і хай буде мир! Уже незабором, Ніу дізналась, що вагітна.  Лей був на сьомому небі від щастя. Тинг, уже не має, чи вона кудись поїхала, чи жива взагалі, тепер ніхто не знає. І я не скажу. Має родитись хлопчик - майбутній імператор, якйи теж ввійде в історію. Колись через багато сотень років, цю дату будуть вчити діталхи в закладах для навчення. Все ж таки приємно будувати історію. Лей та Ніу, вирішили перед народженням, поїхати кудись та відпочити. 

Гори і ріки завжди відрізнялися красивими і мальовничими куточками. Все таке жвие і органічне. Хмари не просто пливуть повз озера, але і додають свіжий аромат навколо.

Вітерець колише дрібну травичку, шелестить листям, навколо все поступово починає оживати і отримує друге життя. На перший нічого особливо немає, хтось може спостерігати кожен день. Це місце унікальне та неймовірне місце, заслуговує на особливу похвалу.Різноманітність і краса того місця, де ми постійно перебуваєм. Адже в повсякденній суєті ми часто цього не помічаємо. Видно, як плавно і безтурботно пливуть по небу хмари, і м’який вітер прокладає дорогу сонця. Освітлений ліс стає більш широким, міцним і надійним. Серед високих дерев видніються маківки церков, які губляться в них. Сонце висвітлює зелені куполи монастирів, що відповідають прекрасним смарагдовим відтінком. Річку на два береги поділяє міст, завдяки якому можна опинитися біля зеленого гаю. Вміло підібрані художником фарби забезпечили ефект жвавої природи. Все так чудово... Все ж таки кохання: правитель вічності....