Zehn

Мрія про шлюб, який «укладається на небесах», абсолютно нереальна; над будь-якими стійкими відносинами між чоловіком і жінкою потрібно постійно працювати, будувати і перебудовувати, постійно оновлюючи їх за рахунок взаємного особистісного розвитку. 

Лей був сьогодні гарний. Був чистий китаєць: високий, рiвний, з дужими плечима, з розкiшним темним волоссям на головi. В його було лице повне з високим i широким одслоненим чолом. Брови лежали низько й рiвно над карими ясними, вузькими очима. Чималi рум’янi губи були складенi щiльно i навiть трохи сердито. Його погляд, виявляючий розум i тяму, був твердий, спокiйний. Рiдко траплялось бачить таке лице, де одразу можна було б примiтить думи, й розум, i завзятiсть. Та не було тодi нi навкруги його, нi в його самого матерiалу для правдивої, широкої думи та широкого погляду, його рушення, його хода – все було поважне. Вiн ступав кожною ногою, нiби думаючи, як треба ступить, все ходив задумавшись. А як було сяде чи стане, згорнувши руки i спокiйно дивлячись, його постава була така картинна, хоч малюй па полотнi. Ніу теж вирізнялась своєю красою. Прямесенька, як стрiлочка, чорнявенька, очицi як терновi ягiдки, бровоньки як на шнурочку, личком червона, з традиційним китайським макіяжем, носочок так собi пряменький з горбочком, а губоньки як цвiточки розцвiтають, i меж ними зубоньки неначе жарнiвки, як одна, на ниточцi нанизанi. Коли було заговорить, то усе так звичайно, розумно, так неначе сопiлочка заграє стиха, що тiльки б її й слухав; а як усмiхнеться та очицями поведе, а сама зачервонiється, так от неначе шовковою хусточкою обiтреть смажнiї уста, та й шия бiлесенька-бiлесенька, от як би з крейди чепурненько вистругана. Усі розмовляли, веселились та знайомились. Чекали вина. Піданна взяла піднос та понесло його до столу. Вона дала всім келихи. Але Тинг не розрахувала, що в деяких не було вина і їм потрібно було налити або подати келих. І той самий стакан з вином та отрутою дістався якомусь чоловікові. Ось Ніу смiється, i з її звужених повiк випромiнюється тепло, густа синява, бiля очей лягають тоненькими павутинками рум'яна. Ось вона перестає смiятись, i враз павутиннячко зникає, зникає i синява очей. Вони стають свiтлими, допитливими, нiби вона чогось жде вiд спiвбесiдника. Ось вона пiдiймає невеличку ручку, бiлу-бiлу, iз синiми прожилками i поправляє зачіску. Мiж брiв, не зачiпаючи високого сяючого чола, стримить тоненька риска. Лей зачарований вродливістю своєї коханої. Чоловік дуже щасливий, тому що все добре. Однак, той юнак взяв посудину та випив все одразу. Вмить у нього почали синіти губи та кров в жилах зупинилась, не чути ударів серця,руки тремтіли, очі не реагують на світло. І чоловік непритомний падає на підлогу. Тинг злякано кидає келих, адже його мала випити сестра а не той чоловік. Тепер вона руки в ноги, ноги в рки та тікає. Якщо останеться, точно її чекає смерть. 

-Мамо! Що з вами, - кинулись жінки до мертвого чоловіка. Ніу була шокована, як хто? Вона ожразу побігла до слуги. 

-Як? Як це сталось? Що з вином? - стривожено питала вампір.

-Я не знаю, пані Ніу, я взяла посудину да порозливала всім те саме вино до стаканів, я не знаю як це сталось. Нікого на кухні зі мною, крім поварів не було.

-Шеф, що з вином? З вами тут хтось був? Що це? - кричала жінка.

-Ні! Нікого.

Лей не знав що робити. Як допомогти? Кого кликати. І ось він біжить до того чоловіка. Ельф згадує, все вчення, всі уроки батька, нарахунок медицини. Лей робить чоловікові масаж серця, поки інші гукають лікаря чи будь-які ліки. Ельф надіється, що у постраждалого міцний імунітет, та отрута його не вб'є. Жінки привели, лікаря. Той швидко почав робити все необхідне. Потім, міряє пульс. Є! Врятований. Якщо б не раптова, несподівана допомога нареченого то чоловіка, який випив отруту, не можна було б врятувати. Всі переможно кричать. Ніу, йде до коханого та обіймає його. За його героїзм вона ще більше в нього закохується. 

-Мій герой.

-Твій, - разом посміялись молоді.

Ось уже діло за найменшим. Злочинець зробивши справу точно втік, тому гостям боятись не варто. Далі все зробить поліція та суд. Ніу ще турбувала ця ситуація, але далі веселитись можна. 

Дитинство... Мати Ніу, нещодавно померла від серцового приступу. Сад бринів щебетом пташок, шелестом листя, часом це живе дихання саду уривалося звуком падіння стиглого плоду з якогось дерева, і на мить наставала тиша. Сонячні промінчики стирчали в кронах дерев, мов соломинки, спускалися до землі й утворювали на ній золоту сіть. Солодке повітря можна було спробувати на смак, висунувши язика… Маленька донечка, про це навіть не здогадується, тільки коли бачить сумного батька, їй теж неспокійно на душі. Але, Лю задумується над ідеєю взяти з дитячого будинку сирітку, та виховувати як рідну. Імператор запропонував таку ідею, Ніу. Ця дівчинка була неймовірно добра, чесна, та справедлива, хоч і дуже маленька. Тому була в захваті від таокї пропозиції. І ось...уже Тинг та Ніу, сетри. Ніколи не сварились, завжди разом. Вони гуляють в полі, батько неподалік махає рукою. Дівчатка беруть один-одного за руки та біжать, сміючись. Ці квiти зробили луг такими рiзноманiтн i запашними, оскiльки ïх було надзвичайно багато — синiх, червоних, бiлих, жовтогарячих. Дивишся — i очi розбiгаються. І ось Ніу сказала маленькій сестричці, що ця квіточка схожа на неї, така ніжна та така гарна.  Кожна бджiлка, кожна комашка летить до якоïсь квiтки, як до знайомого. От ромашка з бiлими широкими пелюстками й золотий серединкою.
На неï сiл метелик iз квiтчастими й легенями, начебто пелюстки,
крильцями. Тинг мовила, ця квіточка така як ти. Теж випромінює щастя та радість. А геть дзвiночок качає раз у раз голiвкою й начебто кличе: день-дзень, я тут! Глядь, а до нього джмiль у гостi! А
придивитися нижче рiзнотрав'я, — це ж просте чудо! Хто тут тiльки не мандрує: мурашки своєю злагодженою командою второвують тропу до свого замка, чорненькi жучки, що поспiшають так, начебто спiзнюються на якiсь торжества, маленькi метелики, якi спустилися вниз
вiдпочити вiд своïх турбот…  Сестрички, зупинились та дивляться, щось на землі. Батько Лю, питає та гукає що там таке. Дівчатка разом: "Тату, тату тут мурашки! Їх так багато, і них теж замок як у нас. Вони працюють, іди до нас." Чоловік, усміхнувшись йде до донечок. Йому так радісно на душі, так приємно, що тепер щось буде випромінювати щасливе проміння. Але...коли? Коли відбувся той переломний момент, який започаткувалась ненависть Тинг до своєї родини.  Можливо її характер, став її ворогом. Адже, імператор Лю, любив та обожнював своїх донечок однаково. Тинг хотіла більше уваги, більше хвальби, та приємних слів. ........