Fünf

Цікавий парадокс полягає в тому, що, коли я сприймаю самого себе таким, який я є, я набуваю можливість змінитися.

Цілий вечір Лей вивчав всі тонкощі палацу, та як непомітно туди пробратись. Вночі світ людей завмирає. Один за одним гаснуть вінка будинків, пустіють вулиці та дороги. Самотні ліхтарі освітлюють невеличкі острівки простору. Навколо панує темрява, а в небі спалахують міріади зірок. Ближче до півночі небо в одному місці світлішає, бліда заграва поступово розгоряється. Через кілька хвилин зринає повний місяць, на якому навіть з землі видно чудні малюнки, створені рельєфом його поверхні. Хтось бачить там обличчя людини, хтось диковинних тварин або ще щось інше. Зі сходом місяця стає так світло, що легко можна розрізнити силуети домів, дерев, навіть окремих листочків на них. А на землю падає їх чітка тінь. Увесь нічний світ постає перед нами, ніби вкритий сріблястою фарбою. І незважаючи на те, що більшість людей солодко сплять вночі, нічне життя в природі продовжується. Та Лей, сьогодні в нього особливі плани на цю пору. 

Юнак, відійшовши досить далеко від палацу ельфів, переконався що за ним ніхто не стежить. Відкрив ту саму карту та почав роздивлятись, де він саме зараз є. Дорога була не з простих. Потрібно було дуже тихо і швидко йти. Он, видніється вершечок будівлі вампірів. Тоді, чоловік побіг. Потім стало помітно вікно де живе, та напевно спить Ніу.

-Он-он де те віконечко...там моє вірне кохання сидить,можливо мене і дожидає, - Лей почав ледь чутно гукати дівчину.

У неї було безсоння, тому одразу почула чийсь голос, дзвінкий та неймовірно гарний був цей глас. 

-Хто тут? - злякано питає дівчина.

-Ніу, ти чи не ти?

-Я. А ви?

-Лей, ми разом танцювали, - радісно сказв юнак.

-О, Лей....не можна тобі тут бути. Не можна й не дозволено. Якщо батько побаче...стратить, - почала плакати дівчина.

-Я в тебе закохався з першого погляду, твоя простота та вишуканість зводить мене з розуму, давай втечемо? Прямо зараз! 

-Ех, Лей...Сильно швидко розвиваються події. Шкода рідного батька залишати й сестру, - сумно мовила.

-Ця сестра, тобі причинила скільки болі, горя... Я не розумію, твоя великодушність тебе погубить.

Раптом стало чути чиїсь кроки. Це була варта, вони почули чиюсь розмову. Дівчина миттєво, дала зрозуміти ельфові, що йому пора бігти. Троє чоловіків пішли на вулицю, проте нікого не побачили. Ніу, встала та думала "...навіщо і хто придумав цю традицію? Ельфи люблять ельфів, вампіри вампірів... Що ж мені тепер робити?" Зненацька, хтось стукає в двері до кімнати жінки.

-Тук...тук...Що ми поробляєм? З ким розмовляєм? - зловісно питала Тинг.

-Це... - дівчину кинуло в холодний піт, - думки в голос.

Тинг посміхнулась та пішла. В таких інтригах пройшло ще декілька днів, у батька Лю, помітно погіршало здоров*я. Чоловік, напевно хотів не бачити доньку, тому сказав їй їхати до Япноії. Потрібно було купити трав. Пізніше вона збирала деякі речі в сумку, і вночі прийшов Лей. 

-Ельфе, давай похдемо до Японіїї? - осромилась Ніу.

-Так! - хлопець шаленів від радості.

Вони домовились де зустрінуться, та як поїдуть. Вампір-принцеса сумувала, що батько тепер ненавидить її, але кохання затьмарює розум. В день зустрічі... Молоді дуже багато говрили.

-Ніу, ти мені подобаєшся... 

-Лею, я тебе кохаю, - уже твердо казала вона.

Поїздка пройшла дуже швидко. І ось вони виходять на вокзалі. Вони перебували в економічно найрозвинутішій країні Азії. Так багато будинків й людей, проте Ніу та Лей вирізнялись. Молоді світилися... Їхнє безмежне кохання помічали всі. Тільки спогади про нестерпну сестру - Тинг, ненависть батька нагнітали сум. Дні перебування в Японії йшли дуже швидко. Не встигнеш озирнутися, вечір наближається швидкою ходою. Ще тільки недавно була обідня пора чоловік та жінка милувались цвітом сакури, а вже сива темінь опускається на землю. Перехожі заклопотано поспішають заховатися у своїх світлих домівках. Порожніми стають вулиці. Темне покривало огортає вечірню землю. Починають включатися вуличні ліхтарики, освічуючи шлях рідкісним перехожим. Скоро довга ніч. Навкруги все засне аж до завтрашнього ранку. Коли немає хмаринок, жовтим човником по нескінченому небу пропливає тільки золотий місяць та його вічні яскраві супутниці-зірки. Коли Ніу та Лей залишились самі, вони обіймалися так ніжно і так закохано.