Частина перша

Тортуга

- Здається, наш капітан збожеволів!

Пірати спостерігали з корабля, як їхній молодий капітан Кіт Робінс трощив порожні бочки на пристані. При цьому його обличчя було похмурим, що не віщувало нічого доброго.

- Треба його втихомирити! Або ром зберігатимемо у відрах, – пробурчав один із піратів. - Алане, ти як його найкращий друг, піди, поговори з ним.

– Навряд чи це допоможе. Ви хіба не бачите, що розмовляти з ним зараз марно, – він трохи помовчав, а потім додав, – мені здається, я знаю причину поганого настрою капітана.

Пірати подивилися на нього, а загартований у боях старий морський вовк містер Спарк пробурчав:

- Ти говориш про Франческу? Знову Кіт зв'язався з цією бабою! Не пара вона йому, і взагалі краще жити без цих жінок. Від них одні неприємності, а про інше я й казати не хочу…

- І правильно зробите, містере Спарк, - промовив поряд загрозливий голос.

Пірати так захопилися, слухаючи старого пірата, що перестали звертати увагу на свого капітана, який у свою чергу перестав трощити бочки і піднявся на борт свого «Блискавичного». Останню фразу Кіт почув дуже виразно, і вона змусила його знову в гніві стиснути зуби, і дуже захотілося капітанові покарати зухвальця. Але містера Спарка він не міг покарати або схрестити з ним шаблі. Старий пірат колись врятував Кіта і тепер капітан був у боргу перед ним.

Алан підскочив до Кіта.

- Заспокойся, друже! Дай їй спокій! Містер Спарк має рацію, стосунки з нею не доведуть тебе до добра!

Кіт схопив пірата за комір сорочки і крізь зуби прогарчав:

- Проблему з Франчеською я якось вирішу сам! А якщо втручатимешся, я не подивлюся на те, що ти мій друг…

- Капітане, тихіше! Алан хоче якнайкраще, - промовив містер Спарк, що стояв поруч з ними.

Кіт відпустив друга і сплюнув, потім, не кажучи нікому не слова, подався до себе в каюту, але довго сидіти там йому не довелося.

- Капітане! – двері широко відчинилися, і молодий пірат увірвався до каюти.

- Чого тобі? Ви можете мені дати спокій?

Пірат дивився на підлогу і боявся говорити. Кіт, бачачи розгубленість хлопця, трохи пом'якшав, і вже спокійніше сказав:

- Говори, що хотів сказати і забирайся!

- Франческа…

Кіт різко обернувся.

- Франческа?..

- Вона знову влізла у бійку. Мені доповів… – але капітан вже не слухав, він кулею вилетів із каюти, по дорозі вихоплюючи шаблю.

Вийшовши на палубу, він скомандував:

- Десять людей за мною!

Пірати здивовано переглянулись.

- Кіте, що сталося? – здивувався Алан.

– Я сказав за мною! Чи мені ще вас просити?!

Пірати все ще здивовані, рушили за капітаном.

Незабаром Алан і всі інші зрозуміли, чому так поспішав Кіт. Зайшовши в таверну «Мідна монета», вони побачили звичне видовище: поламані столи, перекинуті стільці, розбиті пляшки... На одному зі стільців сиділа дівчина і витирала свою шаблю від крові. П'ятеро чоловік з її команди стояли поряд з нею. Один із піратів поклав руку їй на плече, коли Кіт увійшов до приміщення.

Дівчина підвела голову і пильно подивилася на нього. Від погляду каро-зелених очей у пірата поповзли мурашки по тілу, але він зумів впоратися з собою, і як ні в чому не бувало, підійшов до неї.

- Що тут сталося?

- Нічого страшного! Не зійшлися у думках з однією людиною.

Кіт прийняв невимушену позу, поставивши одну ногу на зламаний стілець, і поклавши на неї руки.

- Я міг би й не питати, все ясно.

Франческа підвелася і, підійшовши до стійки бару, налила собі кухоль рому, а потім, повернувшись до пірата, запитала:

- Кіте, а власне кажучи, що ти тут забув? Ти, як я пам'ятаю, збирався забиратися з Тортуги.

Хлопець усміхнувся і, схрестивши руки на грудях, промовив:

- Збирався, але вирішив наостанок, з друзями, пропустити стаканчик гарного рому.

Франческа кивнула.

– Тоді щасливо залишатись! - вона кивнула своїм людям і вийшла з таверни.

До Кіта підійшов Алан.

- І що ти тепер робитимеш? Як бачиш, вона не потребує твоєї допомоги.

- Тоді треба спробувати її забути.

Алан голосно засміявся, що змусило капітана насупити брови.

- Цікаво, як це ти збираєшся зробити? Ти – пірат, вона – піратка, ваші дороги рано чи пізно зустрінуться.

Кіт нічого не відповів. Він просто вийшов з таверни і попрямував у бік «Блискавичного».

Сонце сідало за обрій, фарбуючи небо в бордові, червоні та яскраво-жовтогарячі тони.

Бриг «Троянда Вітрів» стояв на якорі біля самотнього острова. Франческа, спершись на борт, дивилася на захід сонця. Її руде волосся було затягнуте в тугу косу.