Глава 9

Коли вони зайшли в палату, Рей відразу зрозумів хто перед ним і впав на коліно в повній покорі. Алекс, що сидів біля ліжка, злетів, переводячи зляканий погляд з Марішки на Майю, і на Рея.

- Привіт, - тонким голоском простягла Аля. – У мене сьогодні багато гостей.

- Привіт малятко, - променисто посміхнулася Алі Марішка і підійшла до ліжка. – Я обіцяла тебе познайомити зі своїми друзями – це Майя. Вона почула, яка ти хоробра дівчинка і вирішила познайомитися.

Аля з цікавістю глянула на Алекса, ніби запитуючи «Можна?». Марішка шкірою відчувала його паніку і ніжно торкнулася руки, намагаючись заспокоїти.

- Вона гарна дівчинка, не турбуйся, - посміхнулася вампірша, звертаючись до Алі, хоча адресовані ці слова були Алексу.

Майя нічого не сказала, просто підійшла до дівчинки. Мабуть, вид хвороби, що зруйнувала не тільки її ауру, а й тіло, пригнічував не тільки Марішку. Це добре, що їй боляче, отже, у серці напівкровки ще живе співчуття.

Вона взяла її за руку і задумливо поводила пальцем по долоні, поки не обернулася до чоловіків, що завмерли:

- Життя Марішки тепер належить мені. А ваше? - нахиливши голову, дивилася на Алекса і Рея, і тим самим оголошуючи умови угоди, як завжди, без прелюдії. І задумливо, ніби собі самій, бурмотіла. – Тому що її аури майже немає. Це як створити життя наново. Занадто багато зусиль. Чи потрібно…

- Вона твоя, - в унісон вигукнули чоловіки.

Треба ж, що робить із людьми любов. Колись і Марішка любила, і вона хотіла дати життя маленькій крихітці... А ще жінка знала, що Майя бреше, що їй не потрібно стільки сил, і вона лише намагається оточити себе вірними вампірами... чи допомогти самій Марішці? Але сьогодні, жінка не заперечувала проти її брехні, це був єдиний шанс утримати Алекса поряд.

Вона вирішила жити далі. Не забуваючи минуле, але жити далі.

Глава клану кивнула і обернулася до дівчинки:

- Не бійся мене. Скажи, ти віриш у казки?

- Не дуже, - натягнуто посміхнулася Аля. - У казках зазвичай щасливий кінець. Вони – вигадка. Але слухати цікаво.

- А ти сама хотіла б опинитися в казці? Де багато чарівних істот, де принци та принцеси, русалки та чаклунки, неприємні гноми та добрі вампіри?

Очі дівчинки спалахнули і вона вигукнула: «Ще б пак!»

- Тоді я відкрию тобі секрет. Марішка – принцеса вампірів. І вона віддала півкоролівства за те, щоб ти одужала. А я, скажімо, фея хрещена. І всі ми живемо у чарівному замку. Ти хотіла б поїхати з нами?

- Дуже, - світилася дівчинка, яка зараз, здавалося, не помічала своєї хвороби.

- Тоді заплющ очі, - посміхнулася Майя і, дочекавшись виконання прохання, відпустила силу.

Марішка відчувала її міць, майже бачила, як вона розтікається по тілу дитини. Але те, як змінюється дівчинка під її впливом, було вражаючим видовищем.

Хвороблива худоба зникала, а замість неї тендітне тільце перетворювалося на здорову дитину з сяючою рожевою шкірою, на якій не було й сліду виснажливого лікування. Червоні щічки і губки, каштанові кучері, що виросли за секунди, брови, пухнасті вії і ніяких синців під очима.

- Чарівне дитя, - зробила висновок Майя, озвучивши думки всіх присутніх. І це було найкраще використання її сили, яке вампірші колись доводилося бачити.

Від надлишку почуттів жінка ледве стримувала емоції, боячись розплакатися. Алекс відвернувся і Марішка не сміла псувати бездоганну мить щастя, а лише спостерігала його сльози. У цей момент вона дійсно любила його, як і дівчинку, що розплющила великі очі.

Феєрверк радості та сміху заповнив кімнату, поки його не змінив страх, а потім сльози, і знову радість. Повні штани радості.

Марішка вийшла з палати разом із Майєю, яка пообіцяла дівчинці зустріч у чарівному замку. Жінці було боляче від щастя за Алю, і зараз вона потребувала маленького перепочинку.

- Я чекатиму тебе вдома, - втомлено сказала Майя і, стиснувши руку подруги, додала. – Всі ми скучили за тобою, тож не тягни. І ще, ти мала рацію, в Алекса точно така ж аура, як і в Ігоря. Енії видніше, але мені здається, що ти не помилилася – він його реінкарнація.

Марішку ніби вдарили і надто сильно. Вона на мить втратила зв'язок із реальністю.

- Ти віриш у казки, Майя? - ледве видавила вампірша, майже заплакавши.

- Я живу в ній, мила, - усміхнулася жінка і, поцілувавши жінку в щоку, пішла разом зі своєю свитою.

Ще деякий час Марішка стояла, спираючись об стіну щоб не впасти, а потім... потім вона прийшла до тями і попрямувала до столу довідок, до медичного персоналу, що контактував з Алею. Замітати сліди потрібно було швидко, тому, використавши навіювання, вона почала знищувати папери та спогади людей про свою майбутню родину.

- Що тепер, Марішко? – розгублено промовив Алекс. Чоловіка явно лякало майбутнє, особливо його невідомість.

- Тепер нам треба готуватися до переїзду, - легко посміхнувшись і потягнувши Алю за м'які пасма, кинула у відповідь вампірша. Вона знала, всім стане легше, якщо хоч хтось буде хоч у чомусь упевнений. І зараз вона хотіла здаватися їхньою опорою, необхідністю, без якої незабаром вони не зможуть уявити своє життя, повітрям, яким їм сподобається дихати. Марішка збиралась намалюю казку, в яку вони повірять і захочуть бути її частиною. – Скільки часу вам знадобиться, щоб закінчити справи та зібрати речі? Якщо потрібна допомога – я у вашому розпорядженні.

- Ми впораємося, - кивнув Алекс, потираючи потилицю. Ох уже цей самовпевнений чоловік! Він навмисне не хотів впускати Марішку у своє життя, навіть у такі дрібниці! А ще говорив про бажання її присутності! Ну що ж, вона спише подібну реакцію на стрес, зараз він міг відгородитись, але це не триватиме довго. І дуже скоро він жадатиме її уваги, подібно до повітря.

                                                 ***

- Ця посада твоя, як і всі привілеї. Верховний країни вже повідомлений і найближчим часом нанесе «візит ввічливості».