Епілог

Минуло три місяці

Сардинія нас зустріла спекою та п'янким ароматом хвої, розмарину й солі, який тут, здавалося, тримався в самому повітрі. Це перша моя поїздка закордон. Це наш медовий місяць з Назаром після весілля. Тиждень тому ми одружились, офіційно чоловік та дружина.

Виїзна церемонія на березі озера була нашою найкращою ідеєю. Усе відбувалося на заході сонця, коли небо забарвилося в акварельні рожево-персикові тони. Локація потопала в зелені, а сотні маленьких теплих ретро-гірлянд, натягнутих між деревами, створювали атмосферу затишного сімейного свята. Ніякого офіціозу - лише щирі посмішки, легкий сміх друзів та рідних та шелест хвиль на задньому плані. 

Хлої ще досі не може зрозуміти, як так трапилось, що їй першій зробили пропозицію, а я перша вийшла заміж. Бо це не робити весілля на три країни, а лише для найрідніших. Наші батьки були взахваті від новини що ми одружуємось. Досі з теплотою згадую вечір, коли ми зібрались всі разом і Назар повідомив щасливу новину.

Це було свято кохання, в очах Назара я бачила обожнювання, що й у ранок пропозиції. Я не могла відвести від нього погляду і повірити, що все що відбувається це наша реальність, а коли Назар сповістив новину, що ми летиму в Італію через тиждень я була  шалено щасливою. Два тижні біля моря з коханим поруч, що може бути краще.

Це мій перший політ на літаку і це було дуже хвилюючим, але Назар був поруч, тримав мене за руку та паніка, що виникала під час турбулентності сходила на нівець. Ми тільки два дні тому як прилетіли в це по-справжньому чарівне місце.

Красива вілла з виглядом на море та власний пляж, де можна проводити час стільки забажаєш, смачна традиційна їжа. 

- Кохана, тримай - Назар повернувся із коктелем для мене та собі взяв щось прохолодне.

- Дякую - підіймаючись відчула запаморочення - Ой - Назар мене швидко підхопив і не дав впасти.

- Поліно, тобі погано? - зі тривогою в очах дивився на мене. 

- Це, мабуть, просто акліматизація так минає. Трішки в голові запаморочилось, але зараз уже легше - заспокоювала Назара, а сама думала, що зі мною щось дивне коїться ще з весілля. Загальна втома, запаморочення та різка зміна настрою. Коктель був освіжаючим, що допоміг прийти до тями.

- Мені це не подобається, давай навідаємось до місцевої лікарні - Назар примостився поруч на моєму шезлонгу й невимушено поклав мої ноги собі на коліна. Його пальці звично взялися розминати мої ступні. Цей жест уже давно став нашим маленьким ритуалом, від якого я щоразу отримувала неймовірну насолоду.

- Назаре, я не хочу. Я не люблю лікарів. Мені вже краще - тягнусь до Назара за поцілунком, але він відхиляється, я морщу носик у відповідь.

- Полю, лікарів не треба любити. Якщо я ще раз побачу що тобі погано, то ми одразу підемо до лікаря, домовились? - Назар нахилився, намагаючись спіймати мої губи, але я зі сміхом ухилилася. Проте здаватися він не збирався: миттєво підхопив мене на руки й, ігноруючи моє вдаване обурення та дзвінкий крик, рішуче рушив у бік моря.

На наступний вечір, коли ми збирались на вечеря та вечірній променад по місту я вже знала, що зі мною відбувається. Я вагітна. В нас з Назаром буде дитина. Від цієї думки серце стискалося водночас від солодкого щему та хвилювання, адже саме сьогодні Назар про все дізнається. Ховаю в сумочку тест на вагітність та вирушаю на пошуки Назара.

- Я зібрана - підходжу до Назара позаду та кладу руки на плечі. Він одягнув світлий лляний костюм, який неймовірно пасував до його засмаги. А я зупинила свій вибір на приталеній білій сункі, адже в найближчий час я точну не зможу її одягнути.

- Яка ти в мене красуня, ходімо? - Назар ніжно поцілував тильний бік моєї долоні, а потім міцно переплів наші пальці. Всередині в мене все тремтіло від шаленого хвилювання. Я гарячково підбирала слова, намагаючись вгадати ідеальний момент - Щось сталось - тихо запитав він, заглядаючи мені в очі - Ти ніби поруч, але думками десь дуже далеко - Як же вміло він мене читає! І раптом мене осяяло: можливо, це і є той самий момент? Навіщо щось вигадувати, якщо можна просто скористатися його запитанням і сказати правду?

- Так, я хочу тобі дещо сказати  - я зупинилася й повернулася до Назара обличчям. Ми стояли посеред дивовижної набережної. До ресторану, де я планувала відкрити таємницю в більш святковій атмосфері, залишалося буквально десять кроків. Але я просто не могла більше чекати. Можливо, це гормони вже так вміло мною керували, а можливо - наше дитя прагнуло, щоб татусь якнайшвидше дізнався про його чи її існування. Від цієї думки на губах з'явилася ніжна усмішка, і я інстинктивно поклала долоню на свій ще плаский живіт. Цей рух не сховався від уважного погляду Назара.

- Полю, ти була у лікаря. Є щось що я маю знати? - Назар стривожено вдивлявся в моє обличчя, намагаючись прочитати на ньому бодай якусь підказку.

- Так... тобто ні, я не була у лікаря. Я... зачекай - слова плутались від хвилювання. Тремтячими пальцями я розстебнула сумочку й дістала невелику коробочку, в якій заздалегідь сховала тест. - Ось - я протягнула її Назарові й затамувала подих, боячись пропустити хоч найменшу зміну в його погляді.

- Це що? - його голос злетів на півтону, а в очах спалахнуло неприховане здивування.

- Відкрий - коротко відповіла я. Це було все, на що я зараз спромоглася через клубок у горлі. Назар  відкрив коробку. Кілька секунд він просто дивився на дві смужки, а потім підняв на мене дикого захвату очі.

- Кохана... це те, про що я думаю? - Я лише мовчки закивала у відповідь.

- Так, я вагітна. В нас буде малюк - Наступної миті Назар підхопив мене на руки й закружляв прямо посеред набережної, не зважаючи на перехожих.

- Дякую тобі! Я найщасливіший чоловік у світі... Дякую! - він засипав моє обличчя поцілунками, міцно притискаючи до себе. А потім повільно опустився навколішки прямо на бруківку. Його долоня м'яко лягла на мій живіт, і він трепетно притиснувся до нього губами. - Привіт, малеча - прошепотів він. Від цієї неймовірно щемкої картини всередині мене розлилося абсолютне, всеосяжне тепло та щастя.