Розділ 25

- Назаре, сідай на ліжко - після душу краплі води залишаються на його плечах, він в одному рушнику, який огортає його стегна. Його обличчя виглядає жахливо, розумію, що на ранок буде ще гірше.

- Киць, посміхнись зі мною все добре. Може ти теж йди в душ, а я сам впораюсь? - перехоплює мене за руку в якій тримаю спонж із хлоргексидином, що знайшла в аптечці.

- Я бачу, в тебе обличчя все в синцях. Я піду в душ, коли оброблю твої рани - тільки зараз розумію, що Назар не хоче, щоб я бачила його вразливим, тому і відправляє мене в душ - Котику, не рухайся, будь ласка - нарешті від дослуховується до мене і дозволяє обробити рани - Боляче? - питаю, коли прикладаю спонж до його брови.

- Трішки, але я знаю, що полегшить біль - уважно дивитися в мої очі.

- Точно, я десь бачила знеболююче в аптечці, зараз - як я про це одразу не подумала, але Назар мене зупиняє.

- Мені не знеболююче потрібне, а ось це - підіймається, щоб поцілувати мене.

- Назаре, тобі боляче - проводжу пальцями по його розбитій губі та не можу стриматись, обережено залишаю поцілунок на його вустах - Будь ласка, не відволікай, дай закінчити зі твоїми ранами. Деякий час він сидить мовчки лише спостерігає за моїми рухами та моїм зосередженим обличчям. Коли закінчую із його обличчям опускаю погляд на його плече, де теж є синець. Навіть не розумію, як це трапилось, все було дуже швидко.

- Дякую, киць. Мені набагато краще - перехоплює мою руку та цілує мою долоню - А зараз йди в душ, а потім я тебе огляну - підіймаю брову з подивом - Не дивуйся мені теж треба переконатись на власні очі, що ти не постраждала.

Під його пильним поглядом беру свої речі та піжаму. Назар дбайливо приніс мої речі із авто, коли ми повертались. Я навіть не помітила думками була лише, щоб з ним все було добре. Після душу стає легше, сукню одразу викидаю в сміття. Я вже точно її не буду одягати. Користуватись феном нема коли, тому, коли виходжу з душу, одягаю піжаму та залишаю сохнути волосся природнім шляхом. 

Коли повертаюсь до кімнати Назара, ліжко вже розстелене і Назар з кимось переписується, але бачить мене блокує телефон та відставляє.

- Киць, все добре? - підіймається з ліжка в одних боксерах. На годиннику вже майже дванадцята, а батьків Назара так і не має або вони вже повернулись, коли я була в душі, а я не чула.

- Так, після душу стало краще. Будемо лягати? - перша обіймаю Назара, хочу відчути його на дотик.

- Так - цілує мене у скроню - Ти так смачно пахнеш - проводить носом по вилиці. 

- Твої батьки вже повернулись? 

- Ще ні, думаю вони гарно проводять вечір в компанії твоїх батьків. Вже напевно ділять хто і коли буде проводити час із внуками - не бачу, але відчуваю, що він посміхається.

- З якими внуками? - хіба на сьогодні мало потрясінь?

- Ну ти в майбутньому захочеш дітей? - зовсім не очікувала, що ми так скоро піднімемо це питання.

- Так, але це дуже рано про це говорити - відповідаю Назару.

- А ми і не будемо поспішати, ми будемо насолоджуватись цим процесом. Давай лягати, завтра ще повертатись додому - я ще раз дивлюсь на його плече що багряного кольору, він ловить мій погляд - Що?

- Боляче? - торкаюсь легенько його плеча.

- Ні, лягай, киць - сперечатись нема сенсу, тому дослухаюсь до його поради та лягаю в ліжко. Миттєво опиняюсь в обіймах Назара. Намагаюсь заснути, але думки не дають поринути в сон. Лежу тихо, щоб не тривожити Назара, от йому точно потрібний відпочинок. В будинку цілковита тиша, повертаючись до подій вечора рвучко видихаю - Не можеш заснути? - реагує Назар на моє дихання. Знаю, що в темноті я навряд побачу його очі, але всеодно повертаюсь до нього обличчям.

- Так, вибач, я тебе розбудила.

- Я і не спав - поправляє моє пасмо волосся.

- Назаре, дякую, що врятував мене, як би не ти я не знаю, щоб вони зробили зі мною - тільки зараз дозволяю собі поплакати. Схлипую.

- Полінко, йди сюди. Поплач, киць, стане легше - обіймає мене, нічого не каже, а лише гладить мене. Через деякий час я сама заспокоююсь, стає легше. Довго я трималась - Стало легше? - витирає моє обличчя від сліз.

- Так, дякую. На ранок буде набряк від сліз - обурююсь.

- На ранок ти будеш найкрасивішою для мене дівчиною. Сьогодні все закінчилось добре, але Полю, прошу на майбутнє, коли я кажу, щоб ти йшла. Йди, я дам собі раду, а за тебе я завжди буду перейматись - трішки суворіше промовляє.

- Я нічого не можу обіцяти. Я хочу, щоб ти знав - затамовую подих, не знаю звідки береться ця хоробрість, але я кажу слова, які вже двано оселились в моєму серці  - Назаре, я кохаю тебе. Я не переставала тебе кохати. Хочу, щоб ти знав про мої почуття - Назар мовчить можливо він не відчуває цього, тому не відповідає. Це боляче, але це ніяк не змінить мої почуття. Назар підсувається ще ближче, що відчуваю його подих на своєму обличчі, проводить рукою по моїй талії, стегну.

- Киць, коли я вперше тебе побачив, тоді у першому класу, я подумав, яка мила та сором'язлива дівчинка. Я завжди тримав тебе в полі свого зору, але навіть не підозрював, що ти мені подобаєшся. Був малим, щоб розуміти свої почуття. Тим літом все змінилось, я пам'ятаю твою літню сукню, як ти поправила своє красиве волосся і усміхалась, але не мені. І в той момент я захотів зробити все, щоб ти посміхалась тільки мені. Ти дуже красива, щира - хочу сказати, бо ці зізнання потрапляють в саме серце і це дуже щемко, але Назар мене зупиняє - не перебивай, будь ласка, хочу, щоб ти знала тим літом я зрозумів, що ти втілення всіх моїх мрій. А далі наші шляхи розійшлись, бо я був ідіотом. А потім доля, що дала шанс мені, нам. Я кохаю тебе і більше ніколи тебе не відпущу. Ти моє щастя, я хочу, щоб ми в майбутньому створили сім'ю - після цих слів Назар мені повільно та ніжно цілує, він незважає на свою розбиту губу.

- Коханий, це найчуттєвіше, що я чула. Я теж хочу, щоб в нас була сім'я, щоб ми були поруч щасливими - зізнаюсь майже пошепки.