Розділ 24

- Ми і не тікаємо. Благаю, ходімо додому - намагаюсь зловити погляд Назара, але він мене не чує. Він твердо вирішив сказати Люді все, що тоді не сказав по телефону. Ну, от чому саме зараз, коли все було так добре?

- Люда, ми не претендуємо на весь беріг можете йти на іншу сторону і там продовжувати свої веселощі - з натиском в голосі промовляє Назар. Я дивуюсь, що він прийняв рішення ігнорувати Люду та її компанію. Я затомовую подих та ховаю обличчя в обіймах Назара, а раптом все минеться і вони залишать нас, а ми ще трішки посидимо і потім повернемось додому. Всі ж дорослі люди для чого згадувати минуле.

- Назаре, а якщо ми хочемо тут продовжити вечір, складете компанію колишній однокласниці? Ми так давно не бачились. Поговоримо можливо згадаємо минуле - не підіймаючи голови і не бачучи очі Люди я відчуваю сарказм та озлобленість в кожному її слові - Поліно чому мовчиш? - я навіть бачити її не хочу, не те, що говорити з нею.

- Назаре, ходімо - ігнорую запитання Люди, натомість пошепки прошу Назара піти. Він нічого не відповідає тільки сильніше мене обіймає.

- Люд давай розійдемось кожний своєю дорогою. Ми не приятелі, щоб радіти зустрічі. Ні я, ні Поліна не хочемо продовжити спілкування. Все що нас пов'язує це шкільне минуле - моє тіло немов струна від спогадів, Назар це відчуває, намагається мене заспокоїти, рукою гладить по спині - Я б тобі не радив перетинати межу. Ми всі знаємо правду і прошу тебе залишити нас - Назар намагається достукатись до Люди, але де там. Голосом колишньої однокласниці говорить не здоровий глузд, а випитий алкоголь та стара образа. 

- Поліно, ти теж не рада мене бачити? Мені є що тобі розказати - поки Люда намагається нас задіти її компанія, дуже гучна, де більшість чоловіків, яких я жодного разу не бачила в містечку, випиває та поглядає в нашу сторону. Ще тільки цього не вистачало.

- Люда, досить. Тобі не бридко від самої себе. Тебе ніхто вже слухати не буде. Ще раз кажу повертайся до своєї компанії - злість в голосі Назара навіть мене лякає, але Люда навпаки посміхається. Її ця ситуація веселить. А я не можу зрозуміти чому вона не займається своїм життям, а хоче нашкодити іншим - Киць, ти права, відпочинку не буде. Давай збиратись - Назар допомагає мені піднятись, підіймає та струшує ковдру. Все це відбувається під насупленим поглядом Люди. Напевно здивована, що її провокація не вдалась, як колись. 

- Що Поліно, зазіхнула на статки Назара і пробачила його та готова виконувати всі його забаганки? А батьки так пишаються тобою, на кожному кроці розповідають, що в них донька відмінниця, перекладач і в столиці, а воно он що виходить - ох і стерво ця Люда. Мене її слова не зачіпають, бо це цілковита брехня, яка підкріплена лише її фантазіями. Назар стрімко наближається до Люди, але я його зупиняю. Я вмію відповісти, хоча мені дуже приємно, що Назар так рішуче намагається мене захистити.

- Людо, можеш скільки хочеш плюватися ядом, мені байдуже. Замість того, щоб перепросити за свою шкільну витівку ти продовжуєш поводитись як стерво. Якщо в тебе життя не задалось не псуй його іншим. Здається тебе вже компанія зачекалась - на одному подиху все кажу в обличчя Люди поки Назар поруч стоїть і тримає мене за руку. На мить мені здається, що Люда все зрозуміла і відчепиться врешті-решт від нас, але вона робить зовсім інше. Вона гучно кричить та тримається за обличчя руками. Я не розумію що відбувається, адже її ніхто не чіпав.

- Він мене вдарив - гучно промовляє на що одразу реагує її п'яна компанія. Їм довго з'ясовувати не приходиться, вони групою із п'яти чоловіків насуваються на нас. Назар автоматично ховає мене за свою спину, а я не знаю як йому допомогти. Їх п'ять він один.

- Ну ти й сука - роздратовано промовляє Назар - Полю, коли я дам знак біжи і не повертайся. Я все владнаю - каже мені не повертаючись до мене.

- Ти що, я тебе не залишу. Їх більше, я викличу поліцію - розблоковую телефон ледь опановуючи свої пальці.

- Гриша, давай ми спершу пограємось із його дівкою, а потім покажемо, як треба поводитись в нашому місті. Диви, яка гарна - трішки нижчий ростом Назара чоловік звертається до іншого.

- Якщо ви хоч пальцем торкнеться дівчини у вас не буде більше цих пальців - Назар вже палахкотить гнівом. Як йому допомогти? Чи є сенс кричати, на дворі ніч, це віддалена територія і тут рідко хтось гуляє. Мене навряд почують, а от компанію ще більше роздратую.

- Ти чого такий борзий? Менше розмов більше справ, Людка краще відійди, щоб тобі не дісталось - п'ять чоловіків насуваються на нас.

- Полю, зараз - вигукує Назар, а я стою на місці. За цим спостерігає Люда і я бачу її посмішку від того, що її провокація вдалась. Та що з нею не так, чого вона до нас вчепилась? 

Далі все відбувається дуже швидко. На Назара одразу наступає п'ять чоловіків, хтось хоче обійти позаду, щоб впіймати, але Назар не дозволяє цього зробити, якимось чином. Я відволікаюсь на те, чи є десь поруч хоч щось аби допомогти Назару. Я знаю, що він вміє дати відпір, але не коли їх п'ять, а ти один.

Хтось хапає мене за руки від чого я кричу на що реагує Назар та миттю опиняється поруч. Я бачу, як йому вже дісталось добряче, розсічена брова, губа, збиті кисті рук. Він взагалі не зважає на це, коли він б'є того, хто тримає мене на нього наступають позаду.

- Назаре, позаду - кричу несамовито. Дістаю телефон і набираю поліцію. Щойно беруть слухавку швидко повідомляю, що траполось і де. Мене хтось чує із цих амбалів.

- Шухер, швидко забираємось звідси, дівка поліцію викликала - кричить як різаний. Всі тікають, навіть Люда не залишається. 

- Ти як? - запитуємо одночасно - Назаре, тобі доряче дісталось, давай до лікаря. В мене навіть серветок нема - відчуваю, що вся тремчу від пережитого та і неможливо спокійно дивитись на його стан. Обличчя в крові, що заважає зрозуміти всі наслідки від бійки. Назар мене міцно обіймає після чого нарешті відповідає.