Розділ 23

- Олеже, йди но сюди. Назар приїхав і не один - Інна Володимирівна ширше відчиняє двері та запрошує проходити до зали - Поліночко, проходь - напевно бачить, що я розгублена.

- Привіт, сину - спускається батько Назара із другого поверху, вони обіймаються, а потім він помічає мене - Поліна, радий тебе бачити - стискає мою руку поки я намагаюсь хоч щось сказати.

- Дякую, я теж рада вас бачити. Це вам - Назар вже подарував мамі квіти, а я в руках тримаю подарунок для Олега Івановича.

- Дякую, Поліно, а що за привід? - як мені зараз не зручно.

- Мамо, тато я вам не казав, але ми з Поліною зустрічаємось - підходить Назар та обіймає мене за плечі, я звісно рада зараз його підтримці, але десь в душі я вже продумую план вбивства, як ми залишимось наодинці.

- Це ти зараз нас так знайомиш зі своєю дівчиною? - запитує тато.

- Так, як вам сюрприз? Здається чудовий. Мамо, ще це за аромати? - лише Назар має веселий та розслаблений вигляд. 

- Сину, це чудовий сюрприз, зараз будемо святкувати. Олеже, дістань свій найкращий алкоголь і нам зроби коктелі - каже мама Назара - Поліночко, допоможеш мені? - підходить Інна Володимирівна.

- Так, звісно. Що потрібно робити? - заходимо на кухню разом.

- Спершу видихни, я так розумію, Назар тобі не сказав, що ніколи нас не попереджає про свій приїзд? - мама Назара одразу розуміє в чому справа.

- Так, Ви вибачте, я трішки спантеличена - гучно видихаю - Ми спершу заїжджали до моїх батьків, а потім до Вас, я думала Назар вас попередив.

- Доню, запам'ятай, що чоловіки сім'ї Мирошників обожнюють сюрпризи - весело каже Інна Володимирівна - Я вже звикла до цього і ти звикнеш. Як давно ви зустрічаєтесь?

- Більше двох місяців - дістаю келихи на коктелів - Це віднести Олегу Івановичу?

- Так, нумо посміхнись. Я рада, що ви разом - на хвилину забирає келихи з моїх рук та стискає мої долоні - Я ще в школі бачила, як мій Назарко таємно в тебе закоханий. Недаремно кажуть, що кохання не зникає, навіть через роки.

- Дякую Вам за підтримку. Піду келихи віднесу - йду на пошуки Назара та його батька. Знаходжу їх на літній терасі.

- Інна Володимирівна, попросила Вам віднести - ставлю на стіл.

- Дякую, Поліно. Допоможеш Назару назбирати м'яти для коктелів, а я поки візьму девайси для напоїв.

- Так, звісно - батько Назара йде залишаючи нас наодинці.

- Киць, що таке? Залиш цю м'яту - підходить та обіймає мене.

- Назаре, я готова тебе зараз вбити - намагаюсь виглядати грізною, хоча вже заспокоїлась.

- Поліно, як би я сказав, вони весь день готувались до приїзду і мама кожну годину питала, що приготувати і що любить моя дівчина. Повір, я правильно зробив - в його словах є логіка, але від цього мені не легше.

- А мені ти міг сказати? - стукаю його легенько в плече.

- Міг, киць, все ж добре - цілує мене у носик. Ну от як на нього ображатись?

- Добре, твої батьки чудові - обіймаю за шию Назара та залишаю поцілунок - Давай м'яту збирати поки твій тато не прийшов.

- Я вже зібрав, це він так залишив нас наодинці - підморгує мені - а самі спостерігаюсь за нами кірзь вікно на кухні - тільки хочу повернутись, але Назар не дає - Не повертайся, хай спостерігаюсь за щасливим сином.

- Назаре, я тебе обожнюю - мій настрій миттєво покращується. Знайомство відбувається краще, ніж я очікувала.

- Я тебе теж, ходімо до батьків? - киваю у відповідь.

Більше години ми теревенимо з батьками. Напої дуже смачні, алкоголь ледь відчутний на смак, але дія відчувається. Я повністю розслабляюсь та насолоджуюсь вечором в колі батьків та Назара. Назар розповідає як ми знову зустрілись, не розповідаючи про те, що ми спершу не дуже ладнали. Я зізнаюсь, що ми майже живемо разом і працюємо. Спілкування минає легко і невимушено. Коли батьки пропонують залишатись в них на ночівллю, Назар каже, що  в нас ще є плани. Я вже нічому не дивуюсь та готова будь-куди, аби з Назаром.

Тому батьки вирішують йти до моїх батьків в гості, а ми переодягаємось у зручні та теплі спортивні костюми та йдемо з Назаром у дуже знайомому мені напрямку. 

- Думаю наші батьки гарно проведуть час, може ми в моїх залишимось? - каже Назар, коли виходимо з подвір'я.

- Теж такий здогад. Я не проти залишитись на ночівллю у твоїх - Назар бере мене за руку - Ми йдемо на наше місце? - запитую.

- Так, ти не проти? Хочу поглянути як змінилась наша галявина. Тобі не холодно? - обіймає мене за плечі.

- Ні, а як думаєш там хтось є, чи в нас буде шанс побути наодинці?

- А що в тебе є плани на нас? - щіпає мене за сідницю.

- В мене є на тебе план, але доведеться почекати, коли повернемось до Києва.

- А я думав ми сьогодні не будемо спати - виявляється алкоголь не тільки на мене подіяв.

- Назаре, ми будемо ночувати в будинку твоїх батьків. Боже, як тут гарно - не стримую емоцій, коли бачу місцину, де ми проводили час. Трава скошена, помітно, що тут проводять час. Нам щастить і поки нікого нема. Назар стелить ковдру, яку заздалегіть підготував та допомагає мені сісти, а сам сідає позаду мене і обіймає за талію.

- Назаре, я рада, що ти тоді був наполегливим і ми поговорили, а не послухав тоді мене в кав'ярні - проводжу пальцями по його руці.

- Інакше не могло і бути. Я вмію досягати свого, особливо, якщо це стосується тебе. - кутає в свої обійми, я схиляю голову на його плече та заплющую очі від насолоди. Тиша між нами, лише звуки річки та тварин чутно. Назар вкриває моє обличчя цілунками, я повертаюсь до нього обличчям.

- Киць, переїзди до мене - каже не перестаючи мене цілувати.

- Добре - ледь чутно промовляю.

- Ти згодна? 

- Так, я теж не можу заснути без твоїх обійм. 

- Це дуже тішить. Готовий обіймати тебе завжди аби ти була поруч.

- Угу.

- Не вірю своїм очам, а хто це тут? - раптово нашу магію вечора псує голос Люди. ЇЇ голос важко не згадати. Я напружуюсь, що відчуває Назар. Хочу піднятись, але він не дає, а навпаки обіймає мене, ніби ховаючи. Люда не одна а з шумною компанією, яка зібралась продовжувати гуляння на березі річки, а тут ми. Романтичного вечора вже не буде і варто збиратись додому, щоб не псувати настрій. Але це мої думки, а по очах Назар розумію, що він має зовсім інший план і за спокійний вечір треба забути.