Розділ 23

- Олеже, йди но сюди. Назар приїхав і не один - Інна Володимирівна з натиском промовляє та  ширше відчиняє двері, запрошуючи проходити до зали - Поліночко, проходь - напевно бачить, що я ніяк не можу зібрати себе до купи. А як тут зібрати, якщо Назар знайомить із батьками не попередивши нікого.

- Привіт, сину - спускається батько Назара із другого поверху, вони обіймаються, а потім він помічає мене - Поліна, радий тебе бачити. Батьки взагалі не здивовані моїй появі - стискає мою руку поки я намагаюсь хоч щось путнє сказати.

- Дякую, я теж рада вас бачити. Це вам - Назар вже подарував мамі квіти, а я в руках тримаю подарунок для Олега Івановича.

- Дякую, Поліно, а що за привід? - як мені зараз незручно, виглядає все дуже неоднозначно. Я схвильована, Назар цілковитий спокій. Я теж так хочу, але моя емоційність ніколи не піде на поступки розуму.

- Мамо, тато я вам не казав, але ми з Поліною зустрічаємось - підходить Назар та обіймає мене за плечі, я звісно рада зараз його підтримці, але десь в душі я вже продумую план вбивства, коли ми залишимось наодинці.

- Це ти зараз нас так знайомиш зі своєю дівчиною? - запитує тато.

- Так, як вам сюрприз? Здається чудовий. Мамо, що це за аромати? - лише Назар має веселий та розслаблений вигляд. 

- Сину, це чудовий сюрприз, зараз будемо святкувати. Олеже, дістань свій найкращий алкоголь і зроби нам із Поліночкою коктелі - каже мама Назара - Поліночко, допоможеш мені? - підходить Інна Володимирівна.

- Так, звісно. Що потрібно робити? - заходимо на кухню разом. Можливо як буду чимось зайнята заспокою своє розбурхане серце.

- Спершу видихни, я так розумію, Назар тобі не сказав, що ніколи нас не попереджає про свій приїзд? - мама Назара одразу розуміє в чому справа.

- Так, Ви вибачте, я трішки спантеличена - гучно видихаю - Ми спершу заїжджали до моїх батьків, а потім до Вас, я думала Назар вас попередив.

- Доню, запам'ятай, що чоловіки сім'ї Мирошників обожнюють сюрпризи - весело каже Інна Володимирівна - Я вже звикла до цього і ти звикнеш. В свій час, Олег якось організував поїздку в гори і сказав мені за годину до від'їзду, як я тоді на нього злилась, а він не розумів в чому справа. Відпустка пройшла чудово після цього я готова до будь-яких сюрпризів. - від розповіді Інни Володимирівни дійсно стає легше - Як давно ви зустрічаєтесь?

- Більше двох місяців - дістаю келихи на коктелів - Це віднести Олегу Івановичу?

- Так, нумо посміхнись. Я рада, що ви разом - на хвилину забирає келихи з моїх рук та стискає мої долоні - Я ще в школі бачила, як мій Назарко таємно в тебе закоханий. Недаремно кажуть, що кохання не зникає, навіть через роки.

- Дякую Вам за підтримку. Піду келихи віднесу - йду на пошуки Назара та його батька. Знаходжу їх на літній терасі. Вони про щось активно розмовляють, якщо поглянути на Олега Івановича, то Назар на нього дуже схожий. Та сама статура, той самий погляд, а ще волосся, від мами здається в Назара тільки губи. Цікаво на кого будуть схожі наші діти. Ой, щось ти Поліно не про те думаєш, які діти, ми тільки два місяці разом, а відчувається так, ніби я все життя знаю Назара.

- Інна Володимирівна, попросила Вам віднести - ставлю на стіл.

- Дякую, Поліно. Допоможеш Назару назбирати м'яти для коктелів, а я поки візьму девайси для напоїв.

- Так, звісно - батько Назара йде залишаючи нас наодинці.

- Киць, що таке? Залиш цю м'яту - підходить та обіймає мене - Холодні руки - намагається зігріти від цього жесту дуже приємно.

- Назаре, я готова тебе зараз вбити - намагаюсь виглядати грізною, хоча вже заспокоїлась.

- Поліно, як би я сказав, вони весь день готувались до приїзду і мама кожну годину питала, що приготувати і що любить моя дівчина. Повір, я правильно зробив - в його словах є логіка, але від цього мені не легше.

- А мені ти міг сказати? - стукаю його легенько в плече.

- Міг, киць, все ж добре - цілує мене у носик. Ну от як на нього ображатись?

- Добре, твої батьки чудові - обіймаю за шию Назара та залишаю поцілунок - Давай м'яту збирати поки твій тато не прийшов і не побачив чим ми тут займаємось - притискаюсь щокою до його грудей.

- Я вже зібрав, це він так залишив нас наодинці - підморгує мені - а самі спостерігаюсь за нами крізь вікно на кухні - тільки хочу повернутись, але Назар не дає - Не повертайся, хай спостерігаюсь за щасливим сином.

- Назаре, я тебе обожнюю - мій настрій миттєво покращується. Знайомство відбувається краще, ніж я очікувала.

- Я тебе теж, ходімо до батьків? - киваю у відповідь.

Більше години ми теревенимо з батьками. Напої, що приготував Олег Іванович дуже смачні, алкоголь ледь відчутний на смак, але дія відчувається. Я повністю розслабляюсь та насолоджуюсь вечором в колі батьків та Назара. Назар розповідає як ми знову зустрілись, не розповідаючи про те, що ми спершу не дуже ладнали. Я зізнаюсь, що ми майже живемо разом і працюємо. Спілкування минає легко і невимушено. Коли батьки пропонують залишатись в них на ночівллю, Назар каже, що  в нас ще є плани. Я вже нічому не дивуюсь та готова будь-куди, аби Назар був поруч.

Батьки Назара не хочуть закінчувати вечір, тому  вирішують йти до моїх батьків в гості, а ми переодягаємось у зручні та теплі спортивні костюми та йдемо з Назаром у дуже знайомому мені напрямку. На диво, я взагалі не хвилююсь про зустріч наших батьків.

- Думаю наші батьки гарно проведуть час, може ми в моїх залишимось? - каже Назар, коли виходимо з подвір'я.

- Я теж так думаю. Я не проти залишитись на ночівллю у твоїх - Назар бере мене за руку - Ми йдемо на наше місце? - запитую.

- Так, ти не проти? Хочу поглянути як змінилась наша галявина. Тобі не холодно? - обіймає мене за плечі.

- Ні, а як думаєш там хтось є, чи в нас буде шанс побути наодинці?

- А що в тебе є плани на нас? - щіпає мене за сідницю.

- В мене є на тебе плани, але доведеться почекати, коли повернемось до Києва.