Розділ 21

- Полю, не хвилюйся все буде добре - Назар переплітає наші руки, а одніє рукою продоводжує кермувати автомобілем. Двадцять хвилин, як ми виїхали з Києва, а в дорозі ще більше години бути, а я не знаходжу собі місця. Хвилююсь дуже, не можу себе опанувати. Різні думки лізуть в голову, як все буде? Чи батьки зрозуміють мій вибір? Що скажуть батьки Назара? Чи знали вони про наші симпатії в підлітковому віці та що потім сталось? - Якщо ти продовжиш тремтіти, то я розвертаю авто і ми повертаємось додому. Не хочу тебе змушувати робити те, що ти не хочеш.

- Ні, ми їдемо до батьків. Я хочу. Вибач, я забагато думаю про зустріч, бо мені це дуже важливо. Хвилююсь, щоб все пройшло добре - обіймаю його за руку та схиляю голову на його плече, цей рух трішки допомагає заспокоїтись. Ніби таким чином Назар ділиться своїм спокоєм та впевненістю, що все буде добре і нема чого хвилюватись.

- Я знаю твоїх батьків, для них найважливіже, щоб ти була щаслива. А ти щаслива поруч зі мною?

- Дуже щаслива. Ти ж знаєш - не підіймаючи голови кажу Назару за що отримую поцілунок у скороню.

- Тому не варто хвилюватись, моїм батькам ти завжди подобалась, тому вони точно зрадіють, що ми разом. Єдине про що я хвилююсь, що можливо твій батько буде сумніватись, чи гідна я кандидатура для його єдиної доньки, але я готовий стійко пройти всі випробування, щоб тільки бути поруч з тобою - зі всією серйозністю заявляє Назар. Мені подобається, що Назару важливо, щоб мої батьки прийняли його до нас в родину.

- Ти найкращий чоловік і мені з тобою дуже пощастило - цілую у щічку та повертаюсь на своє сидіння, бо Назару не дуже зручно так кермувати - Дякую за підтримку.

- Звертайся, я завжди поруч. Полю, ми не забули подарунки? - намагається поглянути на заднє сидіння, щоб перевірити, чи все взяли.

- Нічого не забули, я перевірила двічі перед тим як вирушати. 

Це були насичені декілька днів. Частина моїх речей вже знаходиться в кваритирі Назара, бо він відмовляється засинати без мене. Не буду приховувати, що мені це дуже подобається. На роботі ніхто не пліткує про наші стосунки, як я хвилювалась.Більшість колективу зрозуміли, що між нами щось більше, ніж робочі відносини. Особливо Вадим, що постійно нагадує Назару, кому треба дякувати і виписати премію за вдало знайденого працівника і не тільки.

Хлої зателефонувала пізно ввечері наступного дня після ресторану. Вона нещодавно прокинулась, а Райан пішов за пізнім сніданком, тому в неї була коротка мить, щоб сказати, що в неї все добре і що я даремно хвилювалась, вони чудово провели і проводять час разом. Поговорили ми трішки, тому по поверненню від батьків я взяла з неї слово, що ми зустрінемось і вона про все розповість. 

А з тієї короткої розмови я зрозуміла, що в них роман із Райаном і тільки їм відомо коли і чим він завершиться, адже в кожного своє життя і країна. Виринаю зі спогадів, бо до Назара хтось телефонує.

- Киць, допоможи, будь ласка - дістаю телефон із його кишені та показую, що телефонує Райан. Хм, думала про Хлої, а телефонує Райан, цікаво.

- Привіт, друже. Щось термінове, бо я за кермом? - відповідає Назар. Райан, щось розповідає мені не чутно та і підслуховувати не маю звичку. Якщо Назар забажає, то розповість. Їхня розмова триває недовго в основному говорить Райан. 

- Райан, дякував за Хлої - каже мені Назар, як завершує розмову. - Запрошував разом поїхати за місто на вихідні.

- Оу, це ж чудово. А ти що? - розмова про Райана та Хлої відволікає мене від думок про майбутню зустріч із батьками. Першими ми поїдемо до моїх, а потім до Назара батьків.

- А я думаю, що це чудова ідея десь відпочити за містом на декілька днів, але сказав, що на наступні вихідні і він погодився. Ти не проти?

- Я тільки за, але хіба Райан та Хлої не збираються повертатись додому? - дивуюсь від почутого.

- Виходить, що ні. Вирішили залишитись - знизує плечима Назар - Я не запитував.

- Як гадаєш у них щось вийде? - задаю питання, яке мене хвилює не менш, ніж ця поїздка.

- Не знаю, але я давно не бачив такого натхненного Райана. Киць, пообіцяй мені, що яка б кішка між ними не пробігла, це не вплине на наші стосунки - я розумію про що говорить Назар.

- Обіцяю, я теж такої думки. Хай самі відповідають за свої стосунки.

- Чудово, ну що готова до зустрічі? - я була так зайнята розмовами, що пропустила поворот до нашого містечка. От-от і почнеться центральна вулиця.

- Готова, будь поруч, будь ласка.

- Обіцяю.

Я батькам сповістила, що їду в гості на вихідні, але не казала, що приїду не одна, тому коли авто Назара паркується біля воріт моїх батьків, то одразу бачу спантеличеного тата. Уже нема шляху назад, гучно видихаю та виходжу з авто.

- Привіт, тату.

- Привіт, доню. Зараз мамі скажу, що ти приїхала, а хто це з тобою? - бачить Назара, що йде до нас із подарунками та косариками для мами.

- Це Назар Мирошник. Мій хлопець - не знаю, чи тато розчув, бо я майже під ніс собі кажу.

- Добрий день, Василю Григоровичу - простягає тату руку для рукостискання, тато відповідає.Гарний знак.

- Ну, привіт, Назаре. Давно не бачились, виріс змужнів і вирішив ще раз спробувати завоювати серце моєї доньки? - слова тата викликають подив, виявляється він знав про наші підліткові симпатії.

- Так і сподіваюсь на вашу згоду, бо без згоди я не готовий залишати ваш будинок - одразу до справи переходить Назар.

- Я так розумію, що згоду ти вже маєш Поліни, а мені цього достатньо, але якщо я побачу, що ти ображаєш її, я тебе і в Києві знайду - тато зараз не жартує, а я ніяковію від цього.

- Вірю і обіцяю, що ніколи не ображу Поліну, вона мені дуже дорога - бачу, що тату подобається відповідь Назара. Ще один хороши знак.

- Ну що, доню, ходімо до столу. Мама буде рада гостям - тато йде попереду, а ми з Назаром позаду, він бере мене за руку та цілує.

- Віро, Поліна приїхала і не одна - з дверей каже тато.