Розділ 15

Я не можу вічність залишатись у вбиральні, тому виходжу на свіже повітря. Знаходжу вільну лаву-гойдалку та чекаю деякий час гойдаючись. Назару та Райану варто поговорити, а мені подумати. Виявляється Назар розповідав про мене своєму найкращому другу, цікаво при яких обставинах? Його боліло як і мене. 

- Ось ти де, а я вже думав ти втекла? - підходить Назар, одразу помічаю, що в очах буря.

- Щось сталось? 

- Так, я шукав тебе. Ти чому до нас не повернулась? - сідає поруч зі мною та обіймає мене однією рукою за плечі і помічаю, що буря в його очах стишується. Він шукав мене.

- Дала час вам, щоб ви поговорили.

- Ти не образилась?

- На що? 

- На те, що Райан знав усе? - я бачу, як йому важливі мої почуття та хвилювання.

- Ні, я теж Марині розповіла про нас. Це нормально ділитись із найближчими людьми. Тобі пощастило з другом - Назар усміхається у відповідь.

- Мені з тобою дуже пощастило, моя мудра дівчинка - цілує мене тим повільним поцілунком, ніби смакує найвишуканіший десерт - Ходімо, поки я можу зупинитись.

- А де Райан? - підходимо до нашого столика, але Райана нема. 

- Зараз буде. Сідай, ось наш десерт - саме офіціанта підходить із кавою та десертом.

- Все добре? - не хочу, щоб я була причиною сварки двох найкращих друзів.

- Так, я йому все пояснив, а він вирішив перепросити у тебе, що образив, тому ось - махає рукою в сторону звідки йде Райан із квітами в руках - Ти як був ловеласом так і залишився - каже Назар.

- Поліно, вибач, що подумав про тебе погано. Це тобі в знак вибачень - дарує мені квіти.

- Дякую, я не ображаюсь. Я все чудово розумію, головне, що ми все прояснили - кажу та насолоджуюсь ароматом свіжих квітів.

Після ситного обіду повертатись у офіс нема бажання, але роботу за мене ніхто не виконає, тому Райан їде до готелю, а ми в офіс. Назар як і казав, нічого не збирається приховувати, коли йдемо до офісу Назар хоче мене взяти за руку, але я прибираю руку. Підіймаємось в тиші.

- Поліно, зайдіть до мене - каже Назар гучно. Змінюю свій маршрут і йду слідом за Назаром. Щойно зачиняються двері його кабінету, як він вибухає - Полю, це що за фокуси? Ти хочеш приховувати наші стосунки? - міряє кроками кабінет.

- Назаре, я тобі вже казала, що мені потрібний час - як на диво я спокійна.

- Час на що? Я думав ми вже все вирішили ми разом і я хочу, щоб весь світ знав, що ти моя - різко зупиняється навпроти мене і чекає на мою реакцію. Вирішую, що тільки така реакція є правильною на його слова. 

Перша його цілую, хочу, щоб він відчув наскільки він мені важливий. Поцілунок виходить дуже звабливий, Назар перехоплює ініціативу, не відпускає мене. Коли вже не вистачає кисню я розриваю поцілунок. 

- Назаре, я твоя - кажу дивлячись в очі - Я теж хочу, щоб всі знали, що ми разом. Невже ти не відчуваєш, як ти мені подобаєшся? - обіймаю його за шию та трусь носом об його щічку.

- Відуваю, особливо зараз - в очах бажання, а не злість. Отже, моя тактика вірна. Здається я знайшла ідеальний спосіб заспокоювати свого хлопця.

- Дай мені трішки часу, я не хочу, щоб в твоїй компанії казали, що я це місце отримала, бо ти мій хлопець - зізнаюсь про свої хвилювання.

- Що? Полю, ніхто так не думає, ти талановита тобі потрібний тільки досвід - Назара хочеться знову розцілувати після таких слів.

- Дякую, що віриш в мене та підтримуєш.

- Полю, Полю ти маєш владу наді мною. Добре, давай поки не афішувати наші стосунки, але я не дуже нетерплячий. Місяць тобі вистачить, щоб переконатись, що приховувати наші стосунки нема сенсу?

- Угу - ще раз обіймаю та йду на вихід, бо час йде, а робота на мене чекає.

- Ти не забула, що в нас сьогодні побачення? 

- Не забула, а куди ми підемо? 

- Це сюрприз. Лише потрібно заїхати додому переодягнутись, після роботи тебе заберу.

- Домовились - залишаю кабінет та ледь стримую щасливу посмішку. Поринаю в роботу відволікаюсь лише на повідомлення від Марини, що вимагає зустріч, бо давно не бачились і хоче офіційно познайомитись із Назаром. А я і не проти, сьогодні на побаченні запитаю. З'являється інтерес, що такого Назар придумав.

Мені ще досі здається, що це щасливий сон і я боюсь прокинутись. Ми разом, а сьогодні в нас перше побачення, ну тобто перше було десять років тому, а сьогодні перше відколи ми разом. За ці дні я зрозуміла, що я давно не почувала себе такою щасливою, ніби в мою буденність вдихнули життя.

Назар, робота, що подобається, це щось неймовірне. В мене розпочинається новий етап мого життя, де я собі дуже подобаюсь. Звісно є думки, а раптом нічого не вийде, але я їх приборкую, хочу жити тут і тепер. Насолоджуватись кожною хвилиною поруч із Назаром. Який ж він в мене чудовий, уважний, дбайливий.

Дивлюсь, що вже завершився робочий день, а Назар не поспішає до мене. Збираю речі, вимикаю ноутбук, але перед цим надсилаю Назару виконаний переклад, завтра зустріч із Хлої, кривлю обличчя лише від згадки про неї. Боже, дай сил, щоб завтра витримати цю зустріч. Це майбутні клієнти і якщо все складеться нам доведеться часто бачитись, а я не хочу,  щоб моє особисте ставлення впливало на роботу. 

Йду до кабінету Назара, офіс вже майже пустий. Стукаю легенько в його двері та заходжу і що я бачу. Хлої, що сидить на дивані в дуже відкритому вбранні та спокушає мого Назара. Цікаво про що вони розмовляють, якщо він не знає французької, а вона української, чи англійської.

- Вибачте, я завадила - кажу дивлячись лише на Назара. Кажу спеціально українською.

- Полю, проходь. Ти мені зараз дуже потрібна - підіймається зі свого місця, але не підходить.

- Коханий, я тебе вже зачекалась - спеціально кажу французькою, щоб Хлої зрозуміла, що ми разом. Досить цих ігор. Підходжу та цілую легенько у губи - Хлої, вам потрібний переклад у робочих питаннях? - вона червоніє, але в очах палає злість. Вона зовсім на інше розраховувала, коли так одягалась.