Розділ 14

- Друже, привіт - незнайомець, тобто Райан повертається на голос Назара - Оце так сюрприз ти влаштував - вони тиснуть руки, а потім міцно обіймаються, щось кричать один одному, а я не знаю, як діяти. Чи йти до офісу і не заважати їм, чи чекати поки Назар познайомить мене із Райаном. Поки я в роздумах Райан звертає на мене погляд.

- А що це за красуня поруч із тобою? - чую, як він запитує у Назара.

- Це моя дівчина - з гордістю каже Назара, підходить до мене та бере мене за руку. - Познайомся, це Поліна, а це мій найкращий друг Райан. Наша дружба почалась з університету.

- Дуже приємно познайомитись, Поліно - з його вуст моє ї'мя звучить трішки кумедно, що викликає мою посмішку - У вас дуже чарівна посмішка, друже тобі дуже пощастило з дівчиною - звертає погляд на Назара, а той приобіймає мене за талію, ніби рухами хоче запевнити, що я його.

- Дякую, Райане. Мені теж дуже приємно познайомитись - звертаю погляд на Назара - я піду працювати - кажу українською. Не хочу заважати друзям, що давно не бачились. Їм точно є про що поговорити.

- Добре, крихітко. Пообідаємо разом? - запитує та не відпускає мене.

- Я думала ти з другом плануєш.

- Можна разом, він не буде проти, а ти не будеш проти? - мені приємно, що Назар хоче проводити більше зі мною часу, тому не бачу сенсу відмовлятися.

- Чому б ні, я тільки за - хочу йти, але Назар відпускає мою руку лише, коли залишає короткий поцілунок на вустах - від неочікуваності не розумію, чи нас хтось бачить із колег.

Обіцяю, що скоро побачимось Райану та поспішаю до офісу поки Назар залишається розмовляти із другом. Сьогодні жодних зустрічей, а робота над контрактом, тому готую собі каву та сідаю працювати. Майже половина роботи виконана, коли відволікаюсь на шум, що долинає ззовні, але не встигаю зреагувати, бо мої двері відчиняються після короткого стуку і заходить Назар. Усміхнений та щасливий, це на нього так візит Райана подіяв?

- Полю, готова йти на обід? - зачиняє двері та підходить до мене.

- Так - встаю, щоб взяти сумку, але вмілі руки Назара перехоплюють мене. Він обіймає, ніжно пестить та цілує так, що я про все забуваю, ніби електричний розряд проходить по всьому тілу. П'янкий та жадібний поцілунок. Відчуваю пристрасть та бажання продовження забуваючи про все, коли Назар садить мене на стіл, а сам опиняється поміж моїх ніг, не розриваючи поцілунок, а навпаки поглиблюючи його, до мене приходить розуміння, що ми в моєму кабінеті і будь-якої миті може будь-хто зайти - Назаре - сама зупиняю цю насолоду.

- Полю, Полю, ти нахабно мене спокушаєш - каже мені кудись в шию та не бажає відходити від мене, навпаки притискає сильніше до себе, моя спідниця дуже високо піднята, намагаюсь поправити, але рука Назара перехоплює мою - Ти така спокуслива, може поїдемо до мене? - цілує мене у шию.

- Назаре, ні. Попереду робочий день і в нас обід із твоїм другом, чи ти забув? - мені вдається зі стрибнути зі столу та поправити свою спідницю під пильни поглядом Назара. В його очах читається бажання.

- Забув, про все забув - зізнається зі сміхом - Ходімо поки я тебе не з'їв, а Райан не розніс мій офіс.

- То ось, що це був за шум - констатую факт. Коли виходимо із мого кабінету Райан вже чекає на нас.

- Пропоную поїхати в садибу української кухні - каже Назар. Я тільки підтримую такий вибір, вже уявляю як їм смачні вареники із картоплею та капустою зі шкаврками, а на десерт львівський сирник.

- Я згодний на все - каже Райан. Він сідає попереду, а я позаду на пасажирське сидіння.

- Ти вперше в Україні? - запитую в Райана дорогою.

- Так, тому розраховую на повноцінну екскурсію по місту - не соромлячись заявляє він.

- Крихітко, ось такий мій найкращий друг, ні каплі сором'язливості. Райане в мене дівчина, я не зможу бути з тобою двадцять чотири на сім - кидає на нього погляд Назар, а потім дивиться на мене в дзеркало.

- Я і не претендую на весь твій час. Я дорослий чоловік знайду чим зайнятись - підіймає руки вгору ніби здаючись - Як би в мене була така красуня дівчина, я б взагалі з тобою не бачився, бо вкрав би її в мене - відмічаю, що з Райаном дуже легко у комунікації - Бо в студенські роки він був ще той гульвіса - каже мені Райан повертаючись до мене.

- Райане, обережніше - каже Назар і штовхає його в плече. Не розумію, він жартує, чи серйозно. А потім перемикаюсь на те, що в мене є чудова можливість дізнатись про Назара та його життя в штатах - Полю, не слухай його, я найкращий кандидат на твоє серце - не зводить з мене очей. 

- А як давно ви разом, бо Полю він мені нічого про тебе не розповідав - Райан не зважає на застереження друга і продовжує в своєму стилі.

- Знайомі давно, а от почали зустрічатись лише декілька днів - чесно кажу і бачу, як в Райана округляються очі.

- Серйозно? Назаре, не впізнаю тебе, що ти так довго тягнув, чи в мене є шанс спокусити Поліну? - бачу, що Райану подобається дражнити Назара. Хоч питання до Назара, але вирішую відповісти.

- Жодних шансів, мені Назар подобається - це я вперше відкрито кажу про свої почуття. 

- Ось цю відповідь я і хотів почути, віддаю друга у прекрасні руки чарівної леді - каже Райан, а я усміхаюсь у відповідь.

- Крихітко, ти неймовірна. Ти теж мені шалено подобаєшся - каже української Назар і пильно дивиться в очі крізь дзеркало заднього виду. 

- Назаре, от вивчу українську і більше не буде таємниць - розриває таку інтимну мить коментар Райана, що викликає загальний сміх.

В ресторані Райан довго та цікаво розповідає про своє життя у штатах. Зізнається, що в Україну приїхав на місяць, запрошує до себе в гості. Виявляється в нього є будинок поблизу Маямі. Я їм та уважно слухаю і розумію, яке одноманітне життя в мене було. За двадцять п'ять років жодної подорожі закордон, трішки вдалось по Україні поїздити, але це були екскурсії, а не подорож. Прийшов час це змінити.

Назар розповідає про їхнє знайомство та співмешкання в одній квартирі. Вони разом знімали житло, про те, як рятували один одного. Цікаво слухати та дізнаватись і відкривати щось нове про Назара. Адже за роки що ми не бачились він змінився.