Розділ 12

Поліна

Минув місяць як я працюю в компанії Назара за цей час я зрозуміла, що він чудовий спеціаліст та хороший керівник. Його в колективі поважають та і він прислуховується до думки інших. Мені дуже імпонує такий підхід у роботі.

Цей місяць видався для мене складним, бо було дуже багато нової інформації, що потрібно було опанувати. Такому в університеті не навчають тільки здобувають на практиці. Хоч ми і працюємо разом із Назаром над одним клієнтом, але за цей час ми пересікались рідко і це були загальні зустрічі. При зустрічі я витримую дистанцію, щоразу докладаю зусиль, але не наважуюсь зруйнувати своє кар'єрне сходження, сильним бажанням поцілувати боса. Я вже давно зрозуміла, а на днях зізналась собі, що мені страшенно подобається Назар. Що з цим робити я не знаю.

Після тією розмови в кабінеті Назара я вирішила, що між нами будуть тільки ділові відносини, але моє серце щоразу, коли бачить Назара каже, що себе не обдуриш. Та і хто сказав, що Назар не байдужий до мене. Це все мої фантазії, правду каже Марина, що в мене давно не було справжнього чоловіка.

- Полю, ти йдеш? - зазирає до мого кабінету Надя. Від першого мого робочого дня ми потоваришували.

- Так, зараз - дістаю люстерко, щоб поглянути, чи не зіпсувала макіяж, бо я зазвичай не фарбуюсь, тому можу забути, що нафарбована і розтерти туш. Що же траплялось. Все чудово, можна йти на зустріч до французів. Сьогодні мій перший день у ролі перекладачки, бо приїхали наші клієнти, а до цього я працювала тільки з документами. З цієї нагоди я одягнула приталену білу сукню на бретелях, а поверх піджак. На ніжках босоніжки на високих підборах.

- Полю, не тремти, в тебе все вийде, а як виникнуть труднощі Назар підстрахує - заспокоює Надя, а я навпаки ще більше хвилююсь, бо не хочу підвести Назара. Хочу, щоб він не шкодував про те, що дав мені можливість працювати в його компанії.

- Дякую за підтримку - всі займають свої місця за столом, французів ще нема. Ще раз переглядаю, чи всі документи взяла та намагаюсь вирівняти дихання.

- Привіт - поруч зі мною присідає Назар. Як завжди красивий, біла лляна сорочка, легка неголеність - Хвилюєшся? - запитує заглядаючи в очі.

- Так помітно? 

- Трішки, в тебе все вийде. Я поруч - бере мене за руку під столом. Я зовсім не очікувала такого жесту.

- Дякую - забираю свою руку та підіймаю очі, чи ніхто не помітив такої уваги боса, але кожний займається свою справою. А Назару взагалі байдуже де ми і хто нас бачить.

- Я на першій своїй зустрічі так хвилювався, що вилив стакан води на штани свого першого клієнта - каже мені на вушко Назар, хвилююча близькість.

- Серйозно, чи це ти так мене заспокоюєш? 

- Серйозно, Полю. Мені було двадцять три в чужій країні, але я переборов себе і ось поглянь, що я зараз маю - як приємно з ним говорити. Хм, цікаво про яку країну він говорить, хочу більше дізнатись про його життя.

- Ти розпочав свій бізнес в двадцять три? - не можу стриматись від запитання.

- Так, але думки ще були, коли навчався в університеті. Перша ідея з тріском провалилась, але я не здався. Було декілька спроб і одна із них, як бачиш принесла успіх - приємно спостерігати за емоціями Назара

- Ти завжди був цілеспрмованим та войовничим. Ну, тобто - хочу сказати, щось у свій захист, бо я щойно зробила комплімент своєму босу.

- Полю, не продовжуй. Дякую, ти неперевершена - посміхаюсь у відповідь, бо мушу визнати це дуже приємно чути. 

Коли з'являються клієнти я трішки заспокоїлась дякуючи Назару. Два дорослих француза та красива донька одного із партнерів. Вона дуже красива, акцент на ідеальні губи, що нафарбовані червоною помадою, розпущене світле волосся та рівна спина, що додає вишуканості при ходьбі. Такі леді точно завойовують чоловічі серця.

На середині перемовин, коли я перекладала обом сторонам, розумію, що Хлої дуже сподобався Назар. Вона не зводить з нього погляду, а я страшенно ревную, хоч не маю на це жодного права. Назар ніби цього не помічає, або робить вигляд. 

Коли перемовини успішно завершуються, а через тиждень буде підписання договору Хлоя пропонує Назару відсвяткувати в ресторані. Оце вже без мене, не хочу бути свідком, як Назара вміло спокушають, а він ведеться на це. Весь тиждень вони будуть в Києві, чудовий шанс для Назара влаштувати коротку інтрижку, а може і не коротку. Гніваюсь страшенно. 

Розумію, що моя присутність вже не потрібна, збираю речі та хочу вийти, але Назар перехоплює мене за руку.

- Полю, ти йдеш з нами до ресторану - безкомпромісно заявляє. Що боїться, що не буде кому перекладати. Думаю вони і так порозуміються без мене та без слів, чи він хоче, щоб я залишилась із клієнтами поки вони із Хлоє будуть розважатись. Дзуськи тобі, а не зустріч.

- Ні, Назаре. Я так розумію офіційна частина завершилась? - він киває - Далі я думаю вам із Хлої буде краще без мене - переводжу погляд, бо розумію, що вона спостерігає за нами. Вона не розуміє ппро що ми говоримо, але емоції не потребують перекладу.

- Ти про що? - не розуміє Назар мого натяку - В тебе справи, що ти так поспішаєш?

- Так, в мене побачення - от, для чого я це сказала. Назар в мить стає злющим і відпускає мою руку.

- З ким?

- Це не твоя справа. Вибачте - швидко прощаюсь із французами та бачу, як Хлоя залишається задоволеною, що Назар залишається у повній її владі. Зі гучним стуком серця заходжу до кабінету та притискаюсь спиною до дверей. Подумки себе картаю, що не стрималась проявила свої емоції. Де твій професіоналізм?

До завершення робочого дня залишається менше півгодини, а я ще маю завершити одне завдання. Вмикаю ноут та поринаю у роботу, ось, що дійсно мене заспокоює. Коли хтось стукає у мої двері я вже майже завершила перекладати та вносити коментарі.

- Можна? - в дверях стоїть Назар, сорочка трішки розстібнута, волосся скуйовджене.

- Так, а ти чому тут? - спершу запитую, а потім розумію, що я ляпнула.