Розділ 11

Назар

Оце так сюрприз дарує доля, уже двічі. Зачиняю двері кабінету і думаю тільки про Полю, хоча маю думати про майбутню зустріч в конференц-залі. Яка ж вона красива, їй дуже пасує такий стиль. Хочеться її обійняти, але не можна. Поки що. Згадую як вперше зустрів її в кав'ярні, ледь стримав злість, що розтікалась по венах. 

Зробила вигляд, що ми незнайомці, уникала мене, а в мене з'явилось страшенне бажання все з'ясувати. Поговорити про літо, яке я досі пам'ятаю. Літо, коли я вперше зрозумів, що я закохався. Згадую вчинок Люди і руки автоматично стискаються в кулаки.

Коли все з'ясувалсь я був розлюченим та знесиленим від того, що це моя провина, що не поговорив, повірив Люді. Коли Поля майже вигнала мене зі свої квартири я її розумів. Я навіть уявити не міг як їй було боляче. Я реально рік її шкільного життя перетворив на пекло. Свідомо, бо хотілось якомога сильніше зробити боляче їй. Як мені було боляче від того, що тільки я був закоханим.

Як тільки поїхав із міста всі десять років думав, що забув її. Були в мене стосунки, тимчасові, без обов'язків, постійні, але я ніколи не відчував те, що тоді відчував до Полі тим літом. Але ця зустріч в кав'ярні змінила все. Я її не забув. Як би не вчинок Люди і моя дурість, то можливо зараз ми були б разом та щасливі. Не люблю шкодувати про минуле, тому перемикаю свої думки на те, що я зараз готовий докласти всіх зусиль, щоб в мене з'явився шанс.

Вона змінилась, стала ще красивішою, а її волосся, губи, що створені для того, що їх цілувати. Я обіцяв, що я зникну із її життя, але доля вирішила все за нас. Я спробую ще раз повернути довіру Поліни та повернути її собі. Спробувати ще раз. І чомусь я думаю, що вона теж нічого не забула. Зараз вона зла на мене і в ній говорить образа, але я зроблю все аби вона забула все і стала моєю.

Годинник підказує, що потрібно йти на зустріч, але маю перед цим  переговорити із Славою.

- Привіт, босе - вітається Слава щойно мене бачить.

- Привіт, Славо. Поліна, це наш новий асистент-перекладач? - переходжу одразу до справи, бо брак часу.

- Так, а ви вже познайомились? - дивується.

- Можна і так сказати. Як вона тобі? - очікую, що Слава буде задоволений її роботою, бо в мене принципово працюють лише ті, хто горить справою, а не приходить байдики бити.

- Без досвіду роботи, але видно, що любить свою професію. Все як ти любиш, юна, що горить справою. До речі, я тобі на пошту надіслав перше її виконане завдання.

- Дякую, перегляну. Що? - дивлюсь на Славу, що його дуже щось розвеселило.

- Я звісно можу помилятися, але мені здається, що ви із Поліною раніше були знайомі? - от як він це робить? За це я його ціную, він вміє читати людину, як книгу, достатньо лише трішки часу. Люди, що працюють в моїй компанії виключно його здобуток.

- Знайомі, але все складно. Славо, але про це не варто всім розповідати. Як ти дізнався?

- Ображаєш, я вмію зберігати секрети. Це моя робота, знати все про всіх, але не пліткувати. Все просто, спершу реакція Поліни на твоє ім'я, а потім твоя цікавіть нею. Трішки спостереження - ніби як в садочку Слава пояснює все мені. В нього завжди все просто, а я вже давно переконався, що в нього талант.

- Можеш не продовжувати. Ходімо - відчиняю двері, де вже всі чекають на нас. Одарзу помічаю наляканий погляд Поліни. Моя мила, тобі не варто мене боятись.

- Добрий день - вітаються в один голос.

- Добрий день. Одарзу перейдемо до справи - трішки розповідаєю про нового клієнта із Франції та про нагальні завдання,  а далі влаштовуюсь в кріслі, щоб вислухати, як у працівників йдуть справи і чи десь потрібна моя допомога. 

За весь час Поля не сказала жодного слова, її обличчя було блідим, а очі. Ці очі довго ввижались мені. Знову переводжу погляд на Славу, що уважно за всім слідкує та посміхається мені. Ну звісно половину зустрічі витріщатися на Полю, а потім дивуватись, як Слава дізнається, що вона мені подобається.

Коли завершується зустріч всі розходяться, Поля перша вибігає із кабінету. Довго їй тікати не вдасться. Прийшовши в кабінет одарзу переглядую файл, що скинув мені Слава.

Є декілька помилок, але вони не критичні. Загалом робота виконана чудово, є розуміння робити і структурність. Все інше виправляє досвід та набаченість. Прошу секретаря викликати до себе Поліну.

- Викликали -  спершу чую стук у двері, а потім з'являється Поліна.

- Так, Поліно. Проходь, будь ласка - показую їй, щоб присідала.

- Я не знала, що це твоя компанія. Я все розумію, тому - так і стоїть в дверях. Отже, це реально збіг, що вона прийшла працювати саме в мою компанії. Дуже вдалий збіг.

- Чекай..чекай, невже ти думаєш, що я викликав тебе, щоб звільнити? - здогадуюсь про що зараз піде мова, тому підіймаюсь зі свого місця та підходжу до неї.

- Так, адже я не знаю, як нам разом працювати - який я був ідіотом, що повірив Люді. Поля завжди говорить правду, як от зараз нічого не приховуючи.

- А чому ми не зможемо працювати разом? Хіба що ти погано виконуватимеш свою роботу? - провокую її і мені це вдається.

- Я хоч і без досвіду, але роботу я гарно виконую - зараз вона нагадує хижачку, що готова захищати своє - Я про інше. Ти зрозумів про що я - не знає як сказати. Соромиться, щось мені підказує, що не тільки я не забув, що було між нами. Що в неї залишились почуття до мене.

- Я перевірив твоє завдання, мені все сподобалось, ось тут є незначні помилки, але загалом, якщо тобі сподобалась компанія - і хоч трішки її власник, це я вже промовляю про себе - то я не бачу причин, щоб тебе звільняти - підходжу до ноутбука, щоб показати про як помилки я кажу. Поліна слідує за мною.

- Точно, як це я могла пропустити - коментує мої підкреслення. Коли вона говорить про роботу зникає її ніяковість до мене.

- Для цього і потрібний досвід - підіймаю на неї погляд і ми опиняємось дуже близько один до одного. Поліна робить крок, відходить на безпечну дистанцію.