Розділ 10

- Поліно, ти точно вирішила звільнитись? - стою в кабінеті Ольги, а моя заява на звілення на її столі, яку я написала вчора.

- Так. Ольго, мені подобається у вас працювати, але я хочу спробувати попрацювати за спеціальністю - чесно відповідаю.

- Розумію тебе Поліно, я теж у свій час шукала себе. Йди за покликом серце воно не помиляється - підписує мою заяву, а в мене складається враження, ніби завершується один із важливих етапів в моєму житті і розпочинається не менш важливий - Якщо раптом тобі потрібна буде робота, знай тебе тут чекають.

- Дякую - розчулена від її доброти - Можна Вас обійняти?

- Звісно - приобіймає мене - Ти дуже хороша дівчина, бажаю тобі чим швидше знайти те, що шукаєш.

- Я власне вже знайшла. Поруч із кав'ярнею офіс компанії, що мене взяла до себе на роботу - ділюсь радісною новиною. Завтра мій перший день стажування.

- Це ж чудово. Як буде час заходь в гості, тебе тут завжди будуть раді бачити - не встигаю відповісти, як відчиняються двері і в кабінет заходить чоловік Ольги, Роман.

- Кохана, ти тут, а я шукаю тебе. Де твій телефон? - підходить та обіймає Ольгу. Роман та Ольга дуже красива пара і одразу помітно, які в них теплі відносини. Кохання в їхній парі точно є.

- Ой, вибач, я забула його в авто. Ром, Поліна звільняється.

- Щось сталось? - дивуюсь, як люди, що знають зовсім трішки цікавляється моєю долею - Потрібна допомога?

- Ні, все добре. Йде працювати за спеціальністю - замість мене відповідає Ольга.

- Це ж добре? - запитує в мене.

- Так - коротко відповідаю - Дякую вам за все, не буду вам більше заважати. Зачиняючи двері бачу, як Роман підхоплює Ольгу на руки та цілує. В голові промайнула думка, ось воно справжнє кохання. 

- Ну, що сказали? - налітає на мене Марина. Вона засмучена, що я йду, бо нам було чудово разом працювати, але як подруга рада за мене, бо я на крок стаю ближча до своєї мрії. Вчора ми оновлювали мій гардером до більш офіційного стилю, бо робота асистент-перекладач цього вимагає. Ще досі не можу повірити, що компанія відгукнулась на моє резюме, їм необхідний перекладач із французької мови.

- Звільнилась. Сказали, що будуть раді мене бачити. Вони такі хороші - відповідаю Марині.

- Це точно. Ох, Полю мені буде тебе не вистачати на роботі - обіймає мене.

- Я теж буду сумувати за нашими змінами, але якщо я зараз не зроблю цей крок, то в майбутньому може і не буде такого шансу. Тим більш мені потрібні зміни, бо щось так важко.

- Ти про Назара? - Марина одразу зрозуміла про що я.

- Так, ще досі не можу забути його. Давай не будемо про це, я пішла готуватись до свого першого робочого дня. Мені ще треба прочитати про компанію - забираю речі. Наостано п'ю смачну каву, яку готую сама собі.

- Удачі Полю, в тебе все вийде. Як тільки буде можливість телефонуй, бо я теж буду хвилюватись. Завтра я працюю, чекаю тебе на каву.

- Домивились - обіймаю Маринку на прощання.

Стою перед дзеркалом і вагаюсь, чи вдалий образ я підібрала. Спершу хотіла одягнути сукню, але потім вирішила замінити на широкі графітові штани та закритий блакитний боді. Одягю свої улюблені сережки та підвіску. Цього буде достатньо. Взуваю балетки, бо на підборах не дуже люблю ходити. 

Зачиняю квартиру та під шалений стукіт серця сідаю в таксі. Відкриваю сумку, перевіряю ще раз,  чи все взяла. Все на місці. Телефон в руці. Коли таксі зупиняється біля будівлі, то вона справляє на мене враження не менше, ніж в перший раз. Мурахи по шкірі, що я буду працювати в цій шикарній будівлі. Підіймаюсь по сходах на другий поверх. Приємна прохолода та великий просторий офіс зустрічає мене. Шукаю В'ячеслава, що проводив співбесіду зі мною. 

- Добрий ранок - знаходжу одразу, бо виявляється він уже чекає на мене. Він відповідальний за влаштування та добробут працівників. Симпатичний чоловік середнього зросту та сердніх років.

- Добрий ранок, Поліно. Ходімо проведу Вам екскурсію, а потім покажу Ваше робоче місце і познайомлю Вас із власником компанії з яким Ви і будете працювати після проходження стажування.

- Добре, дякую - екскурсія тривала десять хвилин. Офіс сучасний, це і не дивно, бо тільки рік, як компанія сюди переїхала. Спершу був стартап, а потім компанія збільшлась до таких масштабів. Більшість працівників такого віку як я. Є окреме приміщення для відпочину, їдальня та навіть міні спортзал для тих, хто втомився сидіти на одному місці.

- Ви ознайомились із нашою діяльністю? - запитує В'ячеслав, коли ми підходимо до кабінету.

- Так - весь вечір присвятила, щоб вивчити ту інформацію, що дав мене В'ячеслав. Це ІТ-компанія, що спеціалізується на інтернет-безпеці, пропонує послуги від етичного хакінгу та аудиту до цілодобового моніторингу загроз. З'явились клієнти із Франції, тому потрібний перекладач.

- Це чудово. Назар - каже В'ячеслав, а я блідну від цього імені - Поліно, все добре? - уточнює В'ячеслав, бо складно не помітити різку зміну кольору мого обличчя.

- Так, все добре. Ви сказала Назар? - чи це мені вже чується. Просте співпадіння, а моя реакція виглядає дуже дивною.

- Так, власник компанії Назар, Ви з ним пізніше познайомитесь, а зараз прошу Ваш кабінет - кабінет виглядає чудово, нічого зайвого і вид з вікна красивий - Можете влаштовувати простір як Вам буде зручно.Ось Ваше перше завдання, показує на ноутбуці відвовідний файл, а після обіду буде зустріч, де будуть всі присутні.

- Добре, дякую - В'ячеслав зачиняє двері, а я нарешті можу нормально дихати. Одразу берусь за роботу. На вигляд завдання не складне, але є нюанси. Коли підіймаю голову вже майже обід, чудово завдання виконано. 

Вирішую вийти на обід, трішки прогулятись і щось з'їсти, хоч невпевнена, чи зможу щось проковтнути від хвилювання. В робочий чат, куди мене додав В'ячеслав, приходить повідомлення, що зустріч о другій годині в конференц залі.

- Привіт, ти новенька - підходить до мене дівчина - Я, Надя - простягає мені руку.