Розділ 8

- Я хочу додому - підіймаюсь, хоча бачу, що він проти. Підіймаю свою сумку, шукаю телефон та ключі. Все на місці.

- Полю, я тебе саму не відпущу. Ходімо. Він знає, де ти живеш? - бере мене за руку.

- Ні, лише будинок. Ти думаєш, він може на мене чекати? - лякаюсь від цього здогаду.

- Я не знаю, що в голові цього психа. Ох, Полю - не продовжує, злиться. Я теж на себе зараз злюсь, що одразу не зрозуміла, хто такий Стас.

- В тебе кров - показую на сорочку та збиті руки.

- Це не моя - коротко відповідає, більше ми не розмовляємо йдучу до мого будинку. Чую, як Назар важко дихає. Коли підходимо до будинку, роззираюсь навкруги, ніби Стаса нема. Дістаю ключі, щоб миттєво потрапити в під'їзд, але перед тим, як я піду мене мучає одне питання.

- Назаре, як ти тут опинився? - зупиняючись біля під'їзду запитую. Дивно, але коли поруч Назар мені не страшно. Відчуваю себе в цілковитій безпеці.

- Чекав тебе, щоб поговорити, а тут цей псих.

- Дякую, що врятував. Я можу тобі винести аптечку - дивлюсь знову на його збиті руки. Щоб не було в минулому між нами, зараз він мені допоміг, тому це логічно, що я хочу йому теж допомогти.

- Полю - знову це його звернення, що теплом відгукується - я хочу залишитись в тебе - на моєму обличчі здивування - Я буду спати на підлозі, якщо потрібно. Зрозумій, я не зможу спокійно поїхати, знаючи, що він може знати де ти живеш і навідатись до тебе - Я розумію, що він правий, але як це важко знову повірити людині, що один раз знехтувала тобою. Не пояснивши нічого. Думаю, як вчинити - Полю, я обіцяю,що не чіпатиму тебе.

- Добре, йдемо - вирішую, що це найкращий час все між нами прояснити та нарешті з'ясувати, що Назару потрібно від мене. А ще дійсно мені буде спокійніше, коли я буду не одна - Проходь на кухню, я зараз візьму аптечку - кажу Назару, коли заходимо в квартиру. Йду до ванної кімнати. Жахаюсь від свого вигляду, червоні очі, чорні сліди від макіяжу на обличчі - Назаре - йду в кухні, бо втрішую спершу піти в душ, а потім обробити руку Назара. Він стоїть спиною до мене і дивиться у вікно - Ти почекаєш, а я поки прийму в душ, хочу привести себе до ладу?

- Так, не поспішай, я поки зателефоную декому.

Беру в шафі закриту піжаму та йду до ванної. Зачиняю двері на замок, так буде спокійніше. Коли виходжу з ванної почуваю себе набагто краще, ніби змила з себе цей складний день. Волосся не сушу феном, бо це займає багато часу, наношу термозахист одягаю піжаму і виходжу до Назара. Коли заходжу на кухню він розмовляє з кимось по телефону, побачивши мене завершує розмову.

- Полю, ти не проти я теж піду в душ?

- Не проти, там на поличці чисті рушники, але в мене нема змінного одягу для тебе. Хоча - згадую, що є чоловіча футболка великого розміру, брала собі, щоб спати, але так і не одягла жодного разу. Йду до кімнати - Ось, є футболка, може тобі підійде - Назар не поспішає брати футболку.

- Чия це футболка? 

- Моя, вона чиста, я її жодного разу не одягала - пояснюю, бо здогадуюсь, що він міг подумав, що це мого хлопця.

- Дякую - забирає футболку та йде в душ.

Заходжу на кухню та вмикаю чайник.Вагаюсь, чи варто приготувати вечерю, бо не знаю, чи Назар щось вечеряв і скільки часу він мене чекав. Підходжу до дверей ванної кімнати, довго налаштовуюсь перед тим як постукати.

- Що? - одразу запитує Назар, він в душі, бо чую, як ллється вода.

- Назаре, ти будеш вечеряти? - гучно запитую, щоб він мене почув.

- Так - відповідає без вагань. Відчиняю холодильник, що таке приготувати. Треба щось швидке та смачне. Які вподобання в Назара я не знаю, тому орієнтуюсь на свій смак. Ставлю підсушити два шматочки житнього хліба на сковорідці поки змішую консервований тунець із авокадо та вареним яйцем. Я обожнюю таке поєднання. Дістаю ще помідори рожеві, що передала мама та руколу. 

Повертаюсь, щоб взяти тарілку та зустрічаюсь із очима Назара, що пильно спостерігають за мною. Він у футболці та боксерах, а штани де? Він що знущається. 

- Допомогти? - запитує та підходить дуже близько до мене від чого я ніяковію.

- Ні, присідай. Ти будеш чай, чи каву?

- Чай - розливаю воду по чашках та ставлю тарілку із їжею.

- Це підсушений хліб, а поверх тунець, яйце варене та авокадо і трішки руколи зверху. Я не знала, що ти їси, тому на свій смак приготувала - пояснюю.

- Я все їм. Дякую - відкушує і закриває очі - Поліно, це дуже смачно.

- Або ти дуже голодний - намагаюсь жартувати, бо нервую дуже сильно. Роблю ковток чаю.

- А ти?

- Я не хочу їсти. Тільки чай.

- Поліно, я зателефонував другу він проб'є цього Стаса і він відповість за те, що скривдив тебе - спокійно повідомляє.

- Ти що, не треба було, я не хочу, що в тебе були проблеми через мене. В нього впливовий батько - швидко бубуню.

- Ти думаєш мені є діло хто він та хто його батько, коли він так поводиться із дівчиною. Його покарання неминуче. Думаю, що якщо пошукати, то ти не одна дівчина, що постраждала через цього придурка.

- Я сама винна, що так сталось.

- Ти не винна, ніхто не має права так поводитись із дівчиною. Шкода, що ти мене одразу не послухала - сердиться, його видають стиснуті руки і розширені зіниці.

- Ага, дякую. Давай руку - дістаю аптечку, коли він з'їв все. На диво, без заперечень він простягає свою руку. Дістаю спонж та хлоргексидин, щоб обробити рани - Я мала на це право, не послухати тебе - підіймаю на нього очі. Дотики до його руки дуже приємні і відгукуються в моєму серці, а так не має бути.

- Мала - відповідає одразу - Як і я мав право вчинити, як вчинив десять років тому - не розумію про що він. Це я страждала, а не він. Це я плакала щовечора і не розуміла, чому він так вчинив зі мною. Це він мені влаштував пекельний навчальний рік.

- Назаре, про що ти хотів поговорити? -  я не поведусь на його провокацію. Я не хочу сварок, я виснажена.