Розділ 7

Вже годину, як я познайомила Стаса зі своїми друзями. В компанії він почуває себе комфортно, є спільні теми для спілкування. Як от зараз, вийшов із Віталіком про щось говорити, а я залишилась наодинці із дівчатами.

- Поліно, Стас такий веселий - каже Катя з якою я теж погоджуюсь.

- І красивий - каже Марина - а ти що скажеш? - запитує в мене. Не хочу обговорювати зі всіма Стаса, лише з Мариною готова ділитись своїми почуттями.

- Скажу, що ви маєте рацію, Стас красивий і веселий, знає, як спілкуватись - відповідаю.

- А ще ти йому подобаєшся - відповідає Марина - це видно неозброєним оком, а він тобі? - складне питання на яке я теж хочу впершу чергу собі відповісти.

- Подобається, поруч з ним цікаво - напевно, не так має відповідати закохана дівчина, але я і не закохана, а придумувати того, чого немає не хочу.

- Я коли вперше побачила Віталіка в мене в очах одразу спалахнула іскра, а коли ми пішли на перше побачення, я бажала, щоб цей час не закінчувався, настільки нам було цікаво разом. Ну і цілується він класно - посміхається Марина, я розумію про що вона. Я теж таке відчувала, але не зі Стасом, на жаль.

- Може це не про мене, бо я не відчуваю до Стаса того, що ти описала - відповідаю відверто.

- Це можливо поки що. Дай собі час.Придивись, він ніби хороший. Кожна жінка вміє закохуватись і кохати варто лише дочекатись свою людину і не втрати її - піднесено каже Марина.

- Угу - все що можу відповісти, бо повертається Стас та Віталік.

- Все добре? - запитує в мене обіймаючи.

- Так, а в тебе?

- Теж, може прогуляємось? - запитує на вушко.

- Можна - вирішую залишити компанію та дати нам шанс. Прощаємось з усіма та виходимо на вулицю.

- Не холодно?

- Ні, все добре. Та на авто? - дивуюсь, бо Стас пив алкоголь, а бачу його припарковане авто.

- Так, не хотів витрачати час, їхав, щоб тебе скоріш побачити - приобіймає мене за плечі. Він так близько, що чути запах алкоголю. Відхиляюсь обіймаючи його, хоча розумію, що Стас хотів поцілунку. Я ще не готова.

- Прогуляємось?

- Я думав ми поїдемо кудись, де побудимо наодинці. Ти красива, принцесо - проводить по волоссю рукою.

- Дякую, хочу прогулятись, якщо ти не проти - не хочу, щоб він сідав за кермо, а для нього я так розумію, це звична історія. Він доросла людина і я нікого виховувати не збираюсь - Ходімо - беру його за руку і тягну до парку, що поруч з моїм будинком. Планую трішки прогулятись, а потім відпочити вдома перед роботою.

- Ну, ходімо. Тільки, якщо пообіцяєш, що поцілуєш мене.

- Нічого не можу обіцяти.

Стас розповідає про роботу і обіцяє познайомити з друзями на наступному тижні. Тішить, що Стас каже, що йому сподобалось проводити час з моїми друзями. Я розповідаю як з'їздила в село до батьків, але йому щось це не дуже подобається ця тема, трішки мовчимо. Коли закінчується парк і я бачу свій будинок вирішую, що на сьогодні годі прогулянок.

- А ось і мій будинок - показую рукою.

- Запросиш в гості - дивуюсь від його питання, адже ми мало знайомі. Ми не пара, щоб ходити в гості на другій зустрічі.

- Можливо іншим разом - зупиняюсь біля будинку, до під'їзду не йду. На дворі вже сутінки, тому не видно, чи є хто біля під'їзду, а пліток я не хочу.

- Я готовий і сьогодні навідатись, ну Поліно - розвертає до себе обличчя та хоче поцілувати, я знову відхиляюсь.

- Стасе, не треба - хочу відійти, але його руки мене міцно тримають.

- Ти не розумієш свого щастя. Я хочу тебе, Полю - не дає отямитись від слів налітає на мене з поцілунком. Боляче стискає мої плечі та притискає до себе, поки я намагаюсь відійти. Такий поцілунок мені геть не подобається. Кусаю його за губу, бо по-іншому не вдається звільнитись.

- Стасе, відпусти мене. Чуєш? - він не реагує, я бачу кров на його губі, а ще його розлючений погляд. Як би він відпутив мою руку, то ще б ляпаса отримав за таку поведінку.

- А ти не така тиха, як здаєшся. Я навчу тебе поводитися з чоловіками - витирає кров та знову силою намагається мене поцілувати. Розумію, що сюди ніхто не ходить і мені ніхто не допоможе, тільки я можу допомогти собі. В секунду моє коліно б'є Стаса в пах. Розвертаюсь, щоб втікти, але мене одразу ловлять за лікоть. Паніка в очах - Сучка - чую грубий голос Стаса.

- Стасе, відпусти мене. Я буду кричати - хочу крикнути, але мені закривають рот рукою. Притискає до себе, я настільки налякана, що завмираю. Сльози з'являються на очах, хочу вирватись, але він сильніший. Як страшно.

- Поліно, ти зараз запросиш мене в гості, або я тебе тут тра - в цей момент Стас відлітає від мене падає на асфальт. Я відчуваю, що можу рухатись, розплющую очі і бачу картину, як Назар б'є Стаса. Я присідаю на місці, закриваю очі руками та плачу. Це від пережитого стресу тільки так може пояснити свою поведінку.

- Поліно, що? - підходить Назар, допомагає мені піднятись. Я нічого не бачу, не знаю куди ми йдемо, але я рада, що він тут  - Поліно, ти тут? Скажи щось? - в його голосі злість, але зі мною він намагається стримано розмовляти. Яка я дурна, що познайомилась з цим Стасом. Це хіба чоловік. Від цього ще більше плачу - Полю, будь ласка, скажи щось. Або ми зараз їдемо в лікарню - не хочу нікуди, хочу додому в безпеку. 

- Не хочу до лікаря - все, що можу сказати.

- Я зараз - віддає мені свій піджак, а сам залишається в сорочці. Допомагає сісти на лавку, а сам сідає поруч. Чекає поки моя істерика мине. Не знаю скільки проходить часу, але сліз більше не залишається. Спустошена та налякана.

- Обійняти - розкриває свої руки, а я не в тому стані, щоб відмовитись. Не зараз.

- Угу - тихо кажу, але він чує. Обіймає спершу невагомо, а потім міцніше.

- Полю, все добре, я поруч. Він більше тебе не скривдить - каже кудись у волосся. Як я скучила за його обіймами. Я хочу, щоб моє серце не реагувало на Назара, але де там.