Розділ 6

Минув тиждень з того вечора в кав'ярні. За цей час Назар більше не з'являвся, Стас також, але я не відчуваю полегшення. Це дивне відчуття, що вирує в моїй душі, якому я ніяк не можу знайти пояснення. Хочу забути про все, але не можу. Постійно прокручую цю ситуацію в голові, чи можна було уникнути бійки, як би я вчинила по-іншому. Для чого Назар вдарив Стаса? А найбільше мене дратує, що я не знаю, що від мене хотів Назар і чому так хотів зі мною поговорити. Ну точно, щоб не вибачитись за минуле.

- Ще трішки і можна йти додому - підходить Марина із чашкою кави. Не розумію, як каву можна пити ввечері.

- Так. За тобою Віталік заїде - більше не запитую, а стверджую. Після першого побачання Марина оголосила, що вони зустрічаються і що він її дуже подобається.

- Угу, він має декілька вихідних, то ми поїдемо за місто - каже і світиться, як сонце. Закохана Марина - це дуже красива картина - А ти що плануєш робити на вихідних? - запитує.

- Поїду до батьків, вже давно обіцяла їм навідатись - хочу відпочити від думок та міської метушні.

- Круто, то може після вихідних побачимось, я нарешті познайомлю тебе з Віталіком.

- Я не проти.

- От і домовились.

Рівно о сьомій виходимо з кав'ярні, Маринка обіймає мене та біжить на зустріч до Віталіка, що чекає її біля авто. І мене теж виявляється чекають. Неподалік кав'ярні стоїть Стас спершись на авто із великим букетом білих троянд. Уважно слідкує за мною поки я підходжу до нього.

- Привіт - перша вітаюсь, хочу перепросити за те, що трапилось. На його обличчі ще залишаються сліди бійки.

- Привіт, принцесо. Це тобі - простягає мені букет квітів та легенько приобіймає. Дивуюсь його зверненню.

- Дякую, Стасе. Я хочу вибачитись за той вечір - одразу кажу, бо потім можу не наважитись.

- Не переймайся, я вже забув. Поліно, запрошую тебе до ресторану.

- Для чого?

- Ну як для чого - сміється з мого запитання і я з ним, бо розумію, як це смішно звучить - Ти мені сподобалась, хочу провести з тобою час, дізнатись про тебе більше. Поспілкуватись, ні на що більше не претендую. Поки що.

- Добре, тут поруч є хороший ресторан, можна прогулятись - кажу, бо не хочу сідати до нього в авто. Спілкування зі Стасом точно не нашкодить.

- Зрозумів, добре - зачиняє авто - Прошу - пропонує взяти його попід руку - Як твої справи? - запитує щойно я беру однією рукою його попід руку, а в іншій тримаю квіти.

- Все добре, майже не втомила сьогодні - кажу перше, що спадає на думку.

- Це добре. Ти про цей ресторан казала? - показує мені на ресторан із літньою терасою.

- Так. А в тебе як справи? 

- В мене просто чудово, зі мною на побачення погодилась піти найкрасивіша дівчина - зі посшмікою на вустах заявляє Стас. Помічаю, що в нього красива посмішка. Хоч і незвично чути, але приємно.

- Еее, це не побачення, а просто вечеря - виправляю його, бо не хочу, щоб він подумав чогось зайвого.

Він нічого не відповідає, бо підходить офіціант, щоб почути наше замовлення. Довго не вагаючись замовляю собі салат із яловичиною та пасту з морепродуктами. Стас замовляє собі стейк та салат.

- Вина? - запитує в мене.

- Так, будь ласка, біле сухе - такий в мене сьогодні настрій.

- Мені теж, вина тільки червоне сухе - дивуюсь його вподобанню, адже він за кермом. Стас це помічає, бо пояснює - Автомобіль залишу тут, а сам на таксі поїду. Що хвилюєшся за мене?

- Так, нікому не пасує сідати за кермо після келиху вина - усміхаюсь. Вино приносять одразу. 

- За зустріч - виголошує тост Стас. Куштую, смачне - Що розкажеш про себе? Навчаєшся? - влаштовується зручніше.

- Працюю в кав'ярні, вже закінчила університет, отримала диплом перекладачки, але поки ще не працюю по спеціальності. Що ти про себе розповісиш?

- Мені двадцять п'ять років, працюю в компанії батька на посаді директора з продажу автомобілей. Навчався на бізнес-адміністрування  - з гордістю каже про свою роботу.

- Подобається твоя робота? 

- Так, я люблю керувати і в мене чудово виходить. Може пізніше тобі влаштую екскурсію компанією - він так просто про це каже. Це наша тільки друга зустріч і можливо остання.

- Дякую, то твій офіс десь поруч із кав'ярнею?

- Так і є, сусідня будівля. Була там колись?

- Так, приходила на співбесіду в одну із компанії на посаду перекладачки, але я їм не підійшла. Тепер ти знаєш мою історію, як я почала працювати в кав'ярні. Поверталась зі співбесіди з відмовою, а тут оголошення, що шукають працівників. Я і вирішили поки попрацювати в кав'ярні, але це поки затягнулось.

- Може допомогти із роботою. Може запитати в тата.

- Стасе, дякую за допомогу, але не варто. Я сама, я просто поділилась з тобою, а не розповіла, щоб ти мені запропонував роботу - пояснюю та одразу відмовляюсь.

- Впевнена?

- Цілком. Наші страви - помічаю офіціанта, що прямує в нашу сторону. Страви виглядають дуже апетитно.

Поки їмо мало спілкуємось, трішки відчуваю незручність та я і не знаю про що говорити. Ніяк не може розслабитись поруч зі Стасом. Він розповідає про свій відпочинок, що дуже часто буває у закордонних відрядженнях, але мову не дуже знає. Я теж розповідаю, намагаюсь підтримати розмову.

Коли справа доходить до розрахунку, хочу сама розрахуватись за себе, адже це просто вечеря, але Стас категорично відмовляться. Мені стає ще більш незручно і ніби я перед ним в боргу.

Стас як і обіцяв замовляє для мене та для себе таксі. На цьому наша зустріч закінчується, на прощання він ще раз мене обіймає і пропонує обмінятись номерами. Я диктую свій і сідаю в таксі.

Лежачи в ліжку відчуваю щось дивне, бо цікавий та незвичний вийшов вечері. Не можу сказати, що мені було легко спілкуватись, але була приємна його увага. Дивлюсь на квіти від Стаса, красиві та дуже ароматні. Він знає, як спілкуватись із дівчатами і що нам подобається.