Розділ 5

- Полю, вже майже одинадцята, а твій Назар так і не приходив - підходить до мене Марина поки я готую каву для дівчини.

- Він не мій - дивно чути таке формулювання - Ага, не має. Може він більше і не прийде? - озвучую своє риторичне запитання та мрію.

- Можливо, або він вирішив змінити стратегію - озвучує Марина те, що я не наважуюсь сказати в голос.

- Не хочу більше про нього говорити. За ці дні тільки і думаю або говорю про нього. Набридло. Краще розкажи мені з ким ти сьогодні йдеш на побачення? - як побачила Марину зранку, одразу здогадалась, що вона після роботи кудись планує йти. Макіяж, красива літня сукня, навіть підбори взяла із собою, а прийшла в кедах. Ось такі завбачливі та практичні жінки.

- З водієм таксі, що вчора приїздив мене забирати від тебе. Його Віталік звати - поправляє волосся, коли говорить про нього. Отже, сподобався.

- Красивий?

- Дуже, весь в татухах, блондин та блакитні очі. Однозначно, мій типаж - щебече мені Марина.

- Круто, рада за тебе. Якщо потрібно можеш піти раніше сьогодні, а я все тут закрию - хочу повернути послугу подрузі.

- Чесно? - киваю у відповідь - Ти золото. Обожнюю тебе, а тепер давай працювати - переймаю гарний настрій від Марини. Готую каву спостерігаю за гарними людьми, що приходять до кав'ярні, де панує атмосфера відпочинку спілкування та роботи. Задумуюсь, що я буду сумувати за цим місцем, коли звільнюсь, бо знайду свою роботу мрії.

За годину до закриття Марина йде, бо приїхав Віталій. Дивлюсь крізь вікно красивий статний із квітами. Хороший знак. Радію за подругу. На мить, розумію, що мені вже давно не дарували квіти, іноді сама собі купую, але це не те.

- Вітаю, можна капучино - повертаю голову, бо не чула, як хтось підійшов до барної стійки. Навпроти стоїть симпатичний хлопець, десь моїх років.

- Добрий вечір, звісно. Можливо, ще десерт бажаєте? 

- Ні, дякую. Я можу тут біля вас присісти? - хм, дивуюсь від його прохання, адже в залі повно вільних столиків.

- Так - поки готую каву відчуваю, що з мене не зводять погляду. Це напружує. Дякуючи досвіду капучино вдається приготувати без проблем.

- Ваше капучино - ставлю горнятко.

- Дякую, як тебе звати? - відпиває трішки гаряче капучино та запитує.

- Поліна - на автоматі відповідаю. 

- А я Стас - простягає мені свою руку. Я її тисну - Дуже приємно. Поліна тобі пасує це їм'я рідкісне, як твоя краса.

- Дякую - все, що можу сказати, бо розгублена до межі. Стас симпатичний і ніби хороший, але щось мене в ньому насторожує. 

- Я випадково зайшов в цю кав'ярню, а так як би знав, яка тут красуня працює, то раніше навідався, бо постійно проїжджаю повз цього місця - не знаю, що відповісти. Мовчу.

- Еспресо - гучно, ніби, як грім серед ясного неба роздається голос Назара. Його вбивчий погляд дуже красномовний. 

- Звісно - не знаю, коли зайшов Назар і чи чув він розмову, але мені байдуже. Роблю каву і хто це п'є еспресо на ніч, але його справа. Назар мовчки забирає каву та сідає за столик. На годиннику вже пів на сьому, ще трішки і я буду вдома. Але розумію, що розмови мені не уникнути, якщо він тут.

- Поліно - звертається до мене Стас - до котрої працює кав'ярня?

- До сьомої.

- Чудово, а якщо я замовлю тобі кави, чи десерт, а ти зі мною посидиш? Що любиш? - він фліртує зі мною, сподобалась, чи щось йому потрібно? Чи це Назара друг і він знову вирішив з мене познущатись. Від цих думок стає погано, яка ж я перелякана.

- Стасе, дякую, але все що я хочу, це закрити кав'ярню та піти додому - намагаюсь виглядати спокійною. В кав'ярні залишаємось тільки ми в трьох. Це ще більше додає паніки. Назар п'є каву, але бачу, що він напружений.

- То давай я тебе підвезу, я на авто. Ти напевно втомилась - тільки хочу сказати, що не треба, але мене випереджає Назар.

- Стасе, ти хіба не розумієш, що тобі відмовляють і що тобі варто допити каву і залишити заклад? - в закладі миттєво змінюється атмосфера на напружену.

- А ти ще хто такий? Ми тут з Поліною розмовляємо і не потребуємо когось третього - зухвало відповідає. А я стою і не знаю, що робити. Це вперше така ситуація.

- Як раз ти тут і третій зайвий. На вихід - крижаний тон Назара ще більше напружує. 

- Поліно, це твій хлопець? - запитує Стас не реагуючи на слова Назара.

- Ні. Вибачте, але ми вже зачиняємось, тому можете залишити кав'ярню? - вирішую, що це найкраща ідея раніше зачинити, щоб не було конфлікту. На годиннику вже майже сьома.

- Я тебе почекаю біля кав'ярні - нахиляється до мене Стас, щоб тільки я почула.

- Не варто, Стасе - дуже дурна ідея. Невже, Стас не розумію, що він мене лякає такою наполегливою поведінкою.

Назар мовчки підіймається ставить чашку на барну стійку та залишає кав'ярню. За ним виходить Стас. Сподіваюсь, що коли я вийду нікого вже не буде. Що за вечір? Зачиняю двері із середини та йду прибирати. Коли все на своїх місцях переодягаюсь та йду на вихід.

Щойно відчиняю двері, як чую незрозумілий шум в парку. Повертаю голову і що я бачу, як Нараз б'є Стаса в обличчя, а потім в живіт, що він складається навпіл. Цього тільки не вистачало. Ще хтось поліцію викличе. Мені цих проблем не потрібно.

- Назаре, не треба - кричу та йду до них, хоча варто було пройти повз. Це їх вибрики, а не мої. Хочуть битися, нехай. Назар реагує на мій голос, відволікається за що отримує по обличчі. Кров з'являється біля його губи.

- Стасе, що ти робиш? Будь ласка, не треба. Йдіть додому - стаю між ними, вже і глядачі зібрались. 

-  Чув, що сказали? Або йдеш на своїх двох або тебе забирає швидка. Вирішуй - Звучить як погроза. Назар спльовує кров. 

- Я це так просто не залишу, ще побачимось - витираючи кров каже Стас.

- В мене є аптечка в кав'ярні, може варто обробити рану? - пропоную Стасу допомогу.

- Не переймайся, принцесо. Зі мною все добре, а ми ще побачимось - підморгує мені і йде до свого авто.