Розділ 4

- Ну ти і втрапила, подруго. Але я не розумію, що йому він тебе потрібно? - каже Марина після того, як вислухала все, що трапилось зі мною вчора ввечері. За келихом вина я їй розповіла про розмову з Назаром біля мого будинку і як він мене чекав біля дому, бо знав, що Марина розповість про їх розмову мені і як я буду реагувати.

- Це точно, я не знаю, що роботи. Він знає де я мешкаю, де я працюю, а я не знаю головного - його мотиву переслідування мене - гучно зітхаю.

- То може тобі з ним зустрітись і поговорити? Ти дізнаєшся, що йому потрібно від тебе - в її очах все виглядає просто. Вона має рацію, що проблеми потрібно вирішувати, а не уникати їх. Але, коли я бачу Назара я знову стаю тією юною беззахисною дівчинкою.

- Я знаю, що ця зустріч нічого хорошого не принесе. Він буде насміхатись з мене і принижувати. Мені потрібно діяти інакше - куштую лазанью, що вийшла неймовірно смачною.

- Мм, це божественно. Лазанья дуже смачна - каже Марина, а мені дуже приємно чути.

- Дякую, це моя фірмова страва, на цьому все - Марина посміхається.

- Ще кава - разом сміємось -  Полю, ми вже випили майже половину пляшки вина, можливо прийшов час розповісти, що між вами сталось? - запитує Марина, я знаю, що вона хоче дізнатись не з цікавості, а щоб допомогти та підтримати. Можливо коли я розповім мені теж стале легше, адже раніше я про це нікому не розповідала.

- Літом, коли інші однокласники їздили на відпочинок на море я залишилась в селі допомагати батькам, а ввечері ходила на річку купатись та відпочивати, куди із друзями теж приходив Назар. Він виявляється теж залишився в селі, так ми почали спілкуватись. Кожний вечір зустрічались, проводили час разом із друзями. В школі ми не дуже спілкувались, він іноді допомагав мені із портфелем, але на цьому закінчувалось наше спілкування.

- Ти посміхаєшся, коли згадуєш ці часи - помічає Марина зміну виразу мого обличчя.

- Бо це було чудово і я б нізащо не проміняла ці спогади. Це було найкраще літо - замовкаю.

- А далі, що було далі? 

- Хм, ми розпалювали багаття біля річки, багато розмовляли, купалися. Назар навчив мене плавати - охоплюю себе руками, щоб хоч трішки заспокоїтись - Ми були друзями. В кінці серпня Назар мене поцілував. Це був мій перший поцілунок.

- Чекай, Назар це твоє перше кохання? - Марина дуже дивується від почутого.

- Так, мені було п'ятнадцять, а йому шістнадцять. Вже тоді я зрозуміла, що це моє перше кохання. Я була такою щасливою. Назар він був неймовірний. Красивий, цікавий та я гадала, що йому теж подобаюсь, а виявлось, що це цілковита брехня - роблю великий ковток вина.

- Ох, Полю - Марина теж робить ковток - Чому?

- Бо в кінці вересня все змінилось. Коли почалась школа, Назар завжди заходив за мною зранку, хоч і жив на іншому кінці села. Залишав велосипед у мене, а далі ми йшли пішки. Розмовляли, цілувались, обіймались. В нас почались стосунки, які бувають у підлітків. 

- Полю, може він хоче тебе повернути? - раптовий здогад Марини гірко відгукується мені. Я напевно знаю, що це точно чого він не хоче.

- Ні, не хоче - впевнено відповідаю - Одного дня Назар не зайшов за мною, я подумала щось сталось, можливо він захворів. Хвилювалась. А коли прийла в школу мене чекав Назар. Він на очах у всього класу розсміявся мені в обличчя. Сказав, що награвся зі мною і що досить вже грати спектакль. А я мала до нього почуття і я досі не розумію за що він так зі мною вчинив.

- Полю - Марина мене обіймає, заспокоює. Сльози котяться, намагаюсь заспокоїтись. Витираю обличчя.

- Я мушу розповісти все, можливо тоді стане легше. Я не пам'ятаю, що було далі, тільки те, що я прибігла до річки, де так любила проводити час, і плакала. Не хотіла, щоб хтось бачив мій стан. Наступних декілька днів я відмовлялась йти в школу, я вигадала, що захворіла. 

- Я приб'ю цього Назара, на крок до тебе не підійде. Яка сволота - не заспокоювалась Марина.

- Далі почалось справжнє пекло, весь дев'ятий клас він знущався з мене. Висміював під час уроку, на перерві постійно діставав мене. А я не знала, що робити. Я йому відкрила душу, я закохалась, а він назавжди відбив бажання довіряти чоловікам. Деякі однокласники його підтримували, деякі мене, але від цього не було легше.

- Я в шоці, що ти пережила - Марина відпиває трішки вина, я слідую її прикладу.

- Все закінчилось після дев'ятого класу, він поїхав, як казали навчатися в школу в столицю. Більше я про нього не чула і не бачила до зустрічі в кав'ярні. Ось такі неприємні сюрпризи доля вміє дарувати - зі сумом кажу. Відчуваю, що дійсно стало легше, коли поділилась з подругою.

- Полю, як гадаєш, чому він так вчинив, хіба тобі не хотілось з'ясуватись? - про щось міркує Марина.

- Не знаю, я відчувала, що тим літом він був щирий зі мною. Ну не можна так цілувати того, хто не подобається. Хоча, може це мені складно було б. Я хотіла лише одного, щоб мене залишили в спокої. Це була основна причина мого переїзду до Києва, де я почала нове життя. Де не було Назара та його друзів і їх насміхань з мене.

- Ти молодець, ти обов'язково зустрінеш своє щастя, а Назару так просто не зійде з рук все, що він вчинив.

- Дякую, що підтримуєш. Марин, він сказав, що в нього офіс поруч. Я буду з ним бачитись - тяжко зітхаю. 

- Можна поговорити із власниками кав'ярні, щоб його не пускали, вони нормальні, зрозуміють. Розповісти правду.

- Як ти це собі уявляєш? Це смішно, хоч я теж про це думала, а потім полишила цю ідею. Я вчиню так, як ти радила. Я погоджусь на розмову з ним і все з'ясую.

- Як хочеш можемо піти разом?

- Дякую, але не варто. Я сама спробую впоратись. Мені достатньо, що ти мене вислухала. Може залишишся у мене? - запитую, бо на годиннику вже майже північ.

-Ні, зараз викличу таксі. Завтра обіцяла з братом зустрітись.

- Добре - ще раз обіймаю Марину на знак подяки.

Коли отримую повідомлення від Марини, що все добре і вона вже вдома я саме збираюсь спати. Випите вино трішки дає про себе знати, координація рухів не чітка. Лягаю з думкою, що в мене є ще один день, щоб підготуватись до розмови і все з'ясувати між нами. Так дивно звучить. Коли розповідала Марині про Назара знову відчула те щастя, що відчувала поруч із ним тим літом.